– І для кого ти стільки подарунків везеш, Галино? Ти ж казала, що не отримають діти від тебе нічого? – питає одна заробітчанка іншу.

– Казала, але передумала. Розумію, що нічого уже назад не повернеш, а якщо я зараз не зміню відношення до дітей, то втрачу сина, – сумно зітхає Галина.

Кілька місяців тому Галина одружила сина. Вона заробітчанка, вже багато років в Італії працює. Але як тільки її єдиний син Олег сказав, що буде одружуватися, вона відразу зібралася і додому поїхала, щоб належним чином організувати весілля своєму синові.

Тоді Галина не так для сина старалася, як перед своїми родичами хотіла похизуватися, яка вона молодець, скільки всього сама заробила.

Галина готова була витратити будь-які гроші на весілля, аби лише все вийшло з розмахом, щоб родичів здивувати, але неочікувано син сказав так, що вони з Олесею проведуть це весілля так, як вони самі хочуть.

Від маминих грошей Олег теж вирішив відмовитися, сказав, що вони з нареченою самі справляться, бо обоє працюють, і вже встигли щось собі навіть відкласти.

Галина була неабияк обурена, адже їй нічого не залишалося, як просто змиритися і бути присутньою на весіллі у сина як гостя, а не як організатор дійства.

Олегу 26 років, а його обраниця на 2 роки молодша. Наречені вирішили зробити невеличке весілля в молодіжному стилі, тому відмовилися від величезної кількості гостей, далеких родичів, яких вони навіть не знають.

– Та ви мене перед родиною осоромили, – голосила Галина. – Як я тепер людям в очі буду дивитися? – каже.

Олег намагався пояснити мамі, що це їхнє свято, і вони хочуть відсвяткувати цей особливий день саме так, тим більше, що самі за все готові платити, та Галина їх не зрозуміла.

Батьки нареченої теж не приймали ніякої участі у весіллі, тому Галина сиділа разом з ними за одним столом, як гості. До своїх сватів Галина говорити не хотіла, бо була дуже ображеною, тому все весілля вона просиділа мовчки, показуючи усім своїм виглядом, що їй це не подобається.

– Я думала їм квартиру купити, а тепер не дам жодного євро, – стала скаржитися по приїзду Галина своїм подругам-заробітчанкам.

– Ти радій, що діти в тебе нічого не просять, а те, що вийшло не по-твоєму, то невелика проблема, – намагалися заспокоїти Галину дівчата, та вона була невблаганною.

– Це невістка і її батьки так погано вплинули на мого сина, – плакала Галина.

Після всіх її вибриків на весіллі, Олег прямо мамі сказав, що вона поводила себе не дуже гарно, особливо по відношенню до батьків Олесі.

Винною Галина себе аж ніяк не почувала, швидше навпаки, вдавала з себе ображену, тому звела спілкування з сином і невісткою нанівець. І квартиру дарувати їм теж передумала.

Яким же було її здивування, коли вона почула, що її Олег сам купив однокімнатну квартиру, під виплату, але все ж.

– Ти б мала бути щаслива, що діти самі собі раду дають, а ти ображаєшся. Та це ж щастя – мати таких самостійних дітей, – кажуть Галині люди.

Слухати чиюсь думку Галина не дуже любила, але цього разу вона і сама зрозуміла, що перегнула палицю. Її син насправді молодець, і невістка хороша, ніхто нічого в неї не вимагає, тож і нема за що ображатися.

Коли Галина дізналася, що її невістка дитину чекає, то вирішила вона додому їхати – взяла відпустку, накупила подарунків, і поїхала без попередження.

На диво, діти дуже добре прийняли у себе маму-заробітчанку. Поживши у сина кілька днів, Галина зрозуміла, що дарма вона хвилювалася, адже у дітей все добре, вони змогли налагодити своє життя і без сторонньої допомоги.

– Пробач мене, Олесю, – обійняла Галина невістку. – Я така рада за вас, ви молодці, а я чим зможу, тим вам поможу.

Після хрестин онука Галина повернулася назад на роботу в Італію.

– У мене був син, а тепер з’явилася ще й донечка, – хвалиться вона перед своїми подругами-заробітчанками.

Всі їй по-доброму заздрили, бо майже кожна тут працює, щоб утримувати дорослих дітей. А якщо діти самі справляються і від мами нічого не вимагають, то це просто чудово. Ну хіба ж не так?