Зоя пішла в кав’ярню і замовила собі чашечку кави. В Італії вона завжди так робила, тож вирішила, що зараз сяде в кафе і подумає, що їй робити далі.

Вона тисячу раз уявляла собі як приїде додому, як одягнеться в дорогу шубу і в своєму найкращому вигляді пройдеться по селу. Для неї це було дуже важливо, наче якийсь пунктик в голові засів.

Це зараз вона сеньйора Зоя, дружина багатого італійця Ауреліо, а в селі вона так для всіх і залишилася Зойкою в старих рваних чоботах. Саме в таких вона біля свого чоловіка і ходила, бо інших просто не було.

Зоя народилася і виросла в дуже бідній родині. Мама не могла нічого дати своїй дитині, бо сама ледве зводила кінці з кінцями. Потім дівчина зустріла Михайла. Він запропонував їй виходити за нього заміж, але оскільки свого житла він не мав, то запропонував жити разом з його батьками.

Тоді багато молодих сімей з батьками жили, і Зоя погодилася, бо ще не знала, яка тяжка доля її чекає в домі свекрухи.

Мама Михайла була з тих жінок, які любили лише себе. До невістки вона відразу почала ставитися зверхньо, всю найважчу роботу на неї перекладала.

Зоя вважала, що це нормально, тому все терпіла. До того ж, вона любила Михайла і не хотіла псувати з ним стосунки. А чоловік, тим часом, все більше у суперечках, що виникали в їхній родині, ставав на сторону своєї матері.

Коли Зоя таки зрозуміла, що якось не так як вона мріяла її життя складається, було вже пізно – щоденна рутина затягнула настільки, що жінка просто змирилася, і тягла все на собі. Та так, що і виглядати стала дуже погано, і нездужати почала.

– Чи не захворіла ти часом, Зойко? На тебе страшно дивитися, – якось зауважила сусідка, тітка Нуся, яка приїхала додому у відпустку з Італії. Зою вона не бачила майже три роки, і зауважила, що вона дуже змінилася, і не в кращу сторону.

Молода жінка мовчала, а свекруха напівлайливо сказала сусідці, щоб та не втручалася не в свої справи. Мовляв, з її невісткою все добре, а вона нехай за своїми дітьми дивиться.

Сусідка, яка була доволі мудрою жінкою, і добре знала цю сім’ю, вирішила промовчати, але запросила Зою до себе в гості, ввечері на каву.

– То і справді не моя справа, але шкода мені тебе, дитино. Хороша ти, а вони тебе не цінять, – каже.

– А що робити? Це ж моя сім’я, іншої у мене немає, – зітхнула важко Зоя.

– Зоє, а ти б не хотіла поїхати в Італію? Я б тобі допомогла там облаштуватися. Подумай, це для тебе непоганий вихід, – раптом запропонувала сусідка.

Зоя спочатку відмовилася, бо ж крім чоловіка і свекрухи у неї є ще 16-річний син, якого вона залишити не може, бо дитині мама потрібна.

Але потім змінила свою думку. Вона повернулася від сусідки додому, а свекруха з чоловіком влаштували їй сцену, чого вона сидить і каву попиває, з такою ж ледаркою як вона сама, замість того, щоб вдома щось зробити.

На наступний ранок Зоя сама знайшла тітку Нусю, і сказала, що вона згідна.

Свекруха як почула, що невістка за кордон зібралася, то лаяла її останніми словами, і Нусі теж перепало, за те, що воду скаламутила.

– Ти думаєш, там гроші з неба падають? Поїдеш, пропадеш у світах, – попередила свекруха невістку.

– Я з тобою розлучаюся, – заявив Михайло.

Та Зою це не зупинило, навпаки, навіть легше стало. Єдине про що вона шкодувала, це те, що змушена сина на свекруху залишити.

Сусідка Зої на новому місці і справді неабияк допомогла. Зоя влаштувалася на роботу в одну італійську родину. Там вона доглядала 90-річну бабусю.

Старалася Зоя з усіх сил, бо хотіла довести всьому світу, а насамперед свекрусі, що вона не тільки не пропала, але ще й щось заробила.

А у цієї бабусі був онук, який придивився до української заробітчанки, і закохався так, що одружився з нею. Зоя не зразу відповіла йому взаємністю, тримала його на відстані кілька років, бо не вірила, що італієць має серйозні наміри щодо неї.

Та потім жінка здалася, бо з України прийшла звістка, що Михайло одружився і привів нову дружину додому. Сусідка Нуся розповідала, що там тепер спокою немає, нова невістка Зоїній свекрусі влаштувала веселе життя.

А Ауреліо черговий раз зробив пропозицію, в надії, що цього разу Зоя відповість йому згодою. Він був на 4 роки старший за неї, але ще одруженим ніколи не був, тому Зоя стала повноправною господинею у його домі.

Приїхала Зоя додому аж через 10 років. Мріяла в повній красі з’явитися в селі, щоб побачили люди, що вона не пропала. Але спочатку жінка влаштувала зустріч з сином.

Сергій розповів матері, що має наречену, одружуватися планує, але привести дружину до них додому не може, бо бабуся з мачухою постійно сваряться.

Зоя пообіцяла сину, що щось придумає. Сіла в кафе, набрала свого чоловіка, розповіла ситуацію.

– Сину треба квартиру купити, – каже вона Ауреліо.

Італієць не зовсім розумів, чому батьки дорослим дітям мають квартири купувати, але перечити коханій дружині не став.

В подарунок сину на весілля Зоя купила двокімнатну квартиру, така собі невелика компенсація за те, що її не було поряд з ним всі ці роки.

Зайшла таки Зоя і до колишньої свекрухи, щоб показати їй, що її прогнози не здійснилися.

– О, Зойка в рваних чоботах до нас завітала! – з сарказмом сказала дружина Михайла.

– Ніяка вона тобі не Зойка, і в рваних чоботах тепер ти, а не вона. Зоя у нас сеньйорою стала. А ти не гідна навіть її нігтика, – неочікувано заступилася за Зою її колишня свекруха.

Мама Михайла нарешті зрозуміла, що у неї була дуже хороша невістка. Та усвідомлення це прийшло занадто пізно, тепер вона змушена жити з новою дружиною Михайла, яка її з її ж хати виживає.

Зоя не тримала зла ні на чоловіка, ні на свекруху, адже зрештою кожен отримав те, на що заслужив. А вона сама зараз живе життям, про яке навіть і не мріяла. І все завдяки тому, що в один момент наважилася все змінити, про що жодного разу не пошкодувала.