А те, що брат своїм розумом не жив це його проблеми.

Я завжди була тою самою “поганою” донькою. Робила так, як мені хотілось, не слухала маму, а ще постійно сперечалась. А от мій брат Андрій був іншим. Завжди слухняний, чемний – мамин синочок. Він тільки те й робив, що мене здавав, а сам під її дудку танцював. Ну, виріс, а що змінилося? Нічого.

Потім одружився. Невістка Наталя. Вони жили в маминій квартирі. Правильно – постійні сварки. Наталя мамі перечила, мама їй теж. Територію не могли поділити. Ну, а що – дві господині на одній кухні, самі розумієте.

А потім не стало мами…

Через кілька днів приходить Андрій до мене.

– Оля, – каже, – слухай, у нас грошей нема, похорон треба оплатити… Наталя вагітна, сама розумієш, витрати…

Я мовчки все оплатила, організувала, зробила, як треба. А тоді – ділити спадок.

Наталя, видно, думала, що раз вони там жили, то я відмовлюсь від своєї частки. Але ні. Поділили по-чесному. І все, розійшлися наші шляхи. На якийсь час.

Аж тут приходить час ставити пам’ятник. Вже новини – Андрія Наталя кинула. Ну, буває. Але що смішно – знайшов собі нову. Юля. І що? Один в один, як Наталя. Ну, копія! І зовні, і характером. Мені аж смішно стало.

Телефонує брат:

– Оля, треба на пам’ятник скинутись, бо дорого…

А в мене вже терпець урвався.

– Андрію, ми ж домовились: я за похорон, ти за пам’ятник. Свою частину зробила.

Розмова була на гучномовці, і тут влізає Юля:

– А я нічого не знаю! Це було давно! То дорого! Треба скидатися!

Я не стала слухати – поклала слухавку.

Через кілька днів приходять вони до мене додому. Дзвінок у двері, відкриваю – стоять Андрій і Юля з якимись чеками. Починають щось доводити, що я теж повинна платити. Навіть сперечатись не стала – просто зачинила двері.

От така от історія. От скажіть, ну чому він такий? Все життя між жінкою і мамою розривався, а тепер – між жінкою і сестрою. Але я в ці ігри грати не збираюсь.