Згідно з документом, з 1 січня 2025 року замість МСЕКів запрацюють експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування людини, які складатимуться з лікарів-практиків. У разі потреби вони зможуть провести оцінювання стану здоров’я пацієнта і заочно, дистанційно чи з виїздом до нього.

Уряд переконує, що нова система буде цифровізованою. Лікар-куратор зможе скерувати в електронній формі справу для оцінювання, а її результати автоматично потраплятимуть у Єдину інформаційну систему соціальної сфери. Лікарі до моменту оцінювання не знатимуть імені пацієнта, а пацієнт — імен лікарів, які оцінюватимуть його функціональність. Це начебто виключить можливість корупційних домовленостей.

Про запровадження цифрової європейської моделі визначення інвалідності повідомив і голова комітету ВР з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайло Радуцький. Але чимало експертів скептично ставляться до таких заяв, зазначаючи, що зробити систему такою ж, як у Європі, у нашій країні наразі нереально.

— Процедура встановлення інвалідності в Європі різниться залежно від країни, — розповідає Галина Третьякова, нардепка, голова комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. — Наприклад, у Німеччині та Ірландії застосовується медична модель, де основну роль відіграють діагноз і фізичні обмеження. У Бельгії, Австрії та Швеції оцінюють здатність людини виконувати повсякденні завдання й працювати.

У Франції, Греції та Угорщині діє барема-система, яка визначає відсоток втрати функцій організму, наприклад, втрата ока може вважатися 40% інвалідності. На Кіпрі та у Словаччині використовують голістичну модель, яка враховує не лише медичні обмеження, а й соціальні та екологічні чинники.

У Німеччині людиною з інвалідністю визнається особа, яка протягом щонайменше шести місяців має проблеми з розумовим, фізичним чи психічним здоров’ям, що перешкоджають її здатності повноцінно брати участь у суспільному житті, — додає Павло Слободянюк, юрист ГО “Подільська правова ліга”. — Там немає поділу на групи інвалідності, як в Україні (I, II, III). Замість цього використовується шкала ступенів інвалідності від 20 до 100%, що оцінює рівень функціональних обмежень. Якщо людина має понад 50% обмеження — це вважається важкою інвалідністю.

Особі може бути видано один із двох видів посвідчення про інвалідність: зелене або зелено-жовтогаряче (чи зелено-червоне). У кожному посвідченні зазначено літери, що вказують на специфічні проблеми зі здоров’ям, а також надаються відповідні компенсації та пільги. Наприклад, G — ураження опорно-рухової системи. Посвідчення видається на п’ять років або може бути безстроковим, якщо надії на поліпшення здоров’я немає. Підтвердження статусу особи з інвалідністю дає право на допомогу в різних сферах.

— Про що йдеться? 

● П. Слободянюк:

— Про пенсійні виплати (повна пенсія з інвалідності може коливатися в межах 800 — 1300 євро на місяць. — Авт.), пільги на проїзд у громадському транспорті та паркування, право на роботу неповний робочий день, захист від звільнення тощо. Особа зі ступенем інвалідності від 50% має право на додаткову відпустку.

● Г. Третьякова:

— Багато країн надають грошову допомогу або пенсії залежно від ступеня інвалідності. Наприклад, у Швейцарії такі виплати можуть сягати понад 7000 євро на місяць, а в Норвегії — більш як 2500 євро. Водночас у Польщі виплати значно нижчі — приблизно 212 євро на місяць. Їх розмір часто залежить від дієздатності особи, необхідності додаткових витрат на догляд та медичні послуги.

— А які особливості встановлення інвалідності у Польщі?

● П. Слободянюк:

— У цій країні інвалідність поділяється на дві категорії: для дітей до 16 років та для осіб від 16 років. Для дітей інвалідність не класифікується за ступенями (як для дорослих: легкий, помірний, значний) — просто встановлюється факт інвалідності, без поділу на рівні тяжкості.

Подати документи на встановлення інвалідності можна через інтернет на державному порталі ePUAP, де всі заявки фіксуються в електронній системі. Проте для проходження медичної експертизи часто потрібна особиста присутність, щоб лікарі й експерти могли оформити протоколи.

Разом із заявою надаються медичні документи, що підтверджують стан здоров’я пацієнта (виписки з лікарень, результати обстежень, рекомендації лікарів), а також дані про соціальний статус, трудову діяльність та інші документи, що можуть вплинути на рішення комісії. Після подання заяви призначають медико-соціальну експертизу, де фахівці (лікарі, психологи, соціальні працівники) оцінюють фізичний та психічний стан особи, а також соціальні умови її життя. Аналізують, як інвалідність впливає на здатність працювати, навчатися, вести самостійний спосіб життя. Розгляд документів триває від 2 до 4 місяців.

— Які складнощі з впровадженням європейської моделі можуть бути в Україні? 

● Г. Третьякова:

— Багато європейських стандартів вимагають швидких адміністративних рішень, прозорих тендерних процедур та чіткої підзвітності. В Україні це часто ускладнено через корупцію та неузгодженість між державними органами. Європейська правова система більш структурована та послідовна. Приведення українського законодавства у відповідність з директивами ЄС вимагає глибокої реформи й значних ресурсів. Європейські моделі передбачають розвиток соціальної інфраструктури (наприклад, систем охорони здоров’я, освіти та соціального захисту), які в нашій країні залишаються недостатньо профінансованими й потребують модернізації. Європейські підходи базуються на високому рівні довіри між державою, бізнесом і громадянами. В Україні ж досі маємо значний рівень недовіри до інституцій.