Я зараз в такому віці, що вже не мені допомагають батьки, а я сама маю дбати про них. Та, на жаль, мами не стало, залишився лише тато старенький, але й з ним непросто мені.

Звісно, багато моїх знайомих теж мають стареньких батьків і теж допомагають їм, як хто може і викручуються з непростих ситуацій у кого є яка можливість. Все по різному в усіх і однакових ситуацій не буває.

Тому й мені не просто знайти вихід с ситуації, яка склалася в нас, адже вона по-своєму особлива.

Справа в тому, що мами моєї не стало ще 10 років тому, на жаль. Батько мій й досі живе в селі сам, він ще справний у мене і тримає власне невеличке господарство.

У мене вже своє життя та є власна сім’я: чоловік та двоє дітей. Живемо ми всі разом в місті та маємо свою трикімнатну квартиру.

До дідуся, на жаль, ми часто їздити не маємо змоги, в силу різних обставин. Адже працюємо, багато своїх справ та турбот, але, як тільки випадає найменша нагода, намагалися разом з нашими дітьми провідати мого тата в селі.

Ми весь час, коли приїжджали, допомагали дідусеві по господарству. Тато, як би там не було, але без нас ніколи не садив та не копав сам картоплю, завжди чекав нас з міста на допомогу.

Але й грошима він нам дуже добре допомагав, коли продавав щось зі свого господарства, а воно у тата було чималеньким. Та й домашніми продуктами, м’ясом, овочами та яйцями постійно ділився, щоб ми корисно харчувалися, за що ми йому дуже вдячні були.

На перших порах я навіть розмови не вела з татом про те, що все господарство потрібно продати, адже йому вже нелегко працювати. Я дуже добре розуміла, що він з дитинства звик до праці і йому це подобається, тому ставилася до всього з розумінням.

Батько все робить з любов’ю для нас, і це я розуміла також, адже хоче нам допомогти.

А зараз він старенький, я сама бачу, як з кожним роком сили вже покидають його, йому все важче і важче поратися вдома.

Ми з моїм чоловіком пропонували вже йому не раз, щоб він залишав село та ми заберемо його до себе жити в місто, у нас в квартирі одна кімната вільна, якраз для нього буде і всім буде спокійніше, коли ми будемо разом і зможемо більше відпочити, адже не потрібно буде, при кожній нагоді, кидати все і їхати в село.

Батько таки прислухався до нас та погодився продати господарство, але їхати до нас категорично відмовився. Сказав, що буде жити в себе в хаті в селі і все, просив більше ніколи не підіймати це питання.

Вмовляти батька покинути село марно, він вже прийняв рішення. Я його розумію, звісно.

Але у нас з чоловіком робота в місті, сидіти ми з ним в селі не можемо також. А про те, щоб знайти йому якусь доглядальницю, жіночку якусь з його села, й мови бути не може, батько сердиться, не хоче, щоб ми витрачали гроші. Ну, чесно, як дитина мала зовсім.

Я не знаю вже просто, що мені робити. Одні родичі кажуть покидай все і їдь до тата, бо він сам не впорається, йде зима, потрібно і в хаті розпалити і їсти зварити. Але ж я не можу кинути все і сім’ю свою, що мені роками в тому селі сидіти і світу не бачити.

Інші кажуть не слухай батька, забирай його в місто до себе та й все, думай про сім’ю, чоловіка і дітей, в першу чергу, а татові в місті добре буде, там такі умови, що він не бачив в селі, з вами він точно не пропаде. Але ж я добре знаю, як то буде важко для нього.

Загалом, заплуталася я дуже.

Можливо, в когось була така ситуація і ви порадите мені, як вчинити вірно. Бо й батька свого шкода і кинуте все, і перебратися в село ми теж не можемо, адже у нас своє життя і робота в місті. Яке рішення буде вірним?