Я все життя намагалася жити так, щоб без боргів. Працювали ми з чоловіком на заводі, там і квартиру в свій час отримали. Заробляли середньостатистично, тому всі витрати ми ретельно планували. Перше, що я завжди робила як отримувала зарплату, це оплачувала комуналку.

Особливо я ніколи не розкошувала, але і в боргах не була. Сина ми з чоловіком ростили, прищеплюючи йому такі ж цінності, що треба жити за можливостями.

Вісім років тому не стало мого чоловіка, син якраз університет закінчив. Мені порадили поїхати за кордон, щоб трохи відволіктися і заробити. В мене ще мама тоді доволі активна була, вона пообіцяла, що буде час від часу з села приїжджати, допомагати Денису по дому, а я тим часом щось зароблю.

На чужині звикнути я ніяк не могла. Інші жінки приїжджали, знаходили роботу, і дуже швидко освоювалися, а мені було важко все – від мови до їжі. Я ледве там витримала ці 8 років.

Повернулася я додому і зрозуміла, що жити з сином в одній квартирі ми не зможем. Справа в тому, що Максим два роки тому одружився і привів невістку до нас. Я не мала нічого проти, адже квартира і так пустувала.

Першим неприємним сюрпризом для мене стало те, що син назбирав величезні борги за комунальні послуги. Мені б і в голову не прийшло, що вони з невісткою обоє працюють, а нічого, крім світла, не платять.

Я як глянула на платіжки, мені аж погано стало. Благо, гроші у мене були, адже з Італії я привезла кругленьку суму, і я все швидко погасила.

Кілька днів невістка була зі мною люб’язною, а потім знову стала вовком дивитися. Все їй не подобалося: і як я ходжу по квартирі, і як по телефону говорю, і як телевізор дивлюся.

А одного разу я випадково почула, як невістка моя з Максимом говорила, скаржилася, що нам разом жити важко, тому я маю купити їм квартиру, адже гроші у мене точно є.

Ідея мені сподобалася, я купила квартиру, але не їм, а собі. Зробила там гарний ремонт, забрала до себе свою маму з села, і стали з нею жити.

Сина з невісткою я поки залишила в тій квартирі. Вони зі мною навіть не спілкуються, бо вважають мене егоїсткою, яка лише про себе думає.

Ну і нехай, це їхнє право. Може, якби вони краще до мене ставилися, то все було б по-іншому. А за таких умов я вважаю, що і так зробила їм забагато добра – оплатила борг, і залишила жити в квартирі.

От тепер лише боюся, чи не доведеться мені знову платити за їхню комуналку.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.