Марія глянула на перекидний календар, що стояв у неї на столі, і неабияк засмутилася – сьогодні 30 вересня, а ніхто з дітей не приїхав і навіть не подзвонив.

Літня жінка ще раз перевірила телефон, чи бува, не пропустила важливий дзвінок, але ні, екран був пустим. Пусто було і на душі у старенької.

Останній день вересня для Марії був особливим, адже це день її народження. Вона його ніколи не святкувала, все не було то часу, то грошей.

Спочатку діти були малими, і не до того було. Потім діти підросли, витрати збільшилися, і вже не було за що гостину робити.

Єдиний, хто ніколи не забував про Маріїн день народження, був її чоловік. Степан з самого ранку кудись ішов, і незабаром повертався з величезним букетом квітів, складалося таке враження, що він скупив усі квіти в усіх сусідів.

Тоді вони разом сідали снідати, і Степан розповідав дружині, який він щасливий, що саме вона йому дісталася.

“Був би я багатшим, Маріє, то купив би тобі найкращі золоті прикраси, бо ти у мене варта найкращого”, – казав Степан.

“І куди я в тому золоті буду ходити? На город?”, – жартувала Марія.

Поснідали разом, дітей в школу відправили, а потім і до роботи, теж разом. Так життя і прожили – “все разом”. Дітей одружили, з дому відправили в самостійне життя, а потім самі залишилися.

Добре було Марії, поки її Степан був поруч. Та два роки тому чоловік пішов у засвіти. Залишив Марію саму. Діти приїжджають, але дуже рідко. Постійно скаржаться, що роботи багато, а день за днем швидко злітає – щойно був ранок, покрутишся, і вже ніч.

На дітей Марія не ображалася, розуміла, що у них своє життя з своїми турботами. Але сподівалася, що про її день народження хоча б в цьому році діти не забудуть, адже у неї такий собі невеличкий ювілей – 70 років.

Та день добігав до кінця, а ніхто і не згадав про матір і її свято. Вийшла Марія на двір, глянула на небо, зрозуміла, що сонце сідатиме ще десь за годину, вирішила, що встигне і пішла на цвинтар до чоловіка. Не те, щоб вона хотіла поскаржитися, просто їй треба було з кимось поговорити по душах.

Повернулася пізно ввечері. Вдома її зустрічав вірний друг – кіт Мурчик. От тільки він знову на стіл забрався! Скільки разів Марія йому казала не лазити там, та це його улюблене місце, так і норовить щось перекинути, щоб господині роботи зайвої задати.

Лягла Марія спати. Хотіла плакати, та Мурчик ліг біля неї, наче хотів її заспокоїти, що все буде добре.

На наступний день Марія вийшла на город і побачила, що у сусідки зрізані всі троянди. У неї завжди такі шикарні кущі цвіли практично до самої зими, а тут все обрізано.

– Галино, а що з твоїми квітами сталося? – питає Марія.

– Вирішила обрізати, бо з перших днів жовтня вже заморозки передають, – каже сусідка.

– Та які заморозки? От сьогодні 1 жовтня, а на вулиці тепло.

– Яке 1 жовтня? Жовтень тільки завтра буде, а сьогодні ще 30 вересня. Зовсім ти, Маріє, запрацювалася, що вже й не пам’ятаєш, який сьогодні день.

Раптом рипнула хвіртка і на дворі невідомо звідки з’явилися усі діти і внуки Марії. Старший син тримав величезний оберемок троянд, а сусідка лише посміхалася, бо ж для Марії всі квіти і зрізала, на прохання її дітей.

– Мамо, вітаємо Вас з днем народження! – сказали хором.

– Так у мене ж день народження вчора був! А ви забули про нього! – розгублено каже Марія.

– Ваша мама дні переплутала, і вже встигла наперед засмутитися, – поспішила все пояснити Галина.

Усі дружно посміялися. Донька скомандувала, щоб мама йшла в хату і переодягнулася у своє найкраще вбрання, бо вони повезуть її до ресторану. Не хотіли, щоб мама в своє свято біля плити стояла.

– І ви, тітко Галино, хутчій переодягайтеся, і до нас в машину – разом з нами будете святкувати.

Марія так прибралася, що виглядала років на 10 молодшою за свій вік. А може то щастя так її молодило?

– Мамо, тут дечого не вистачає, – глянув на Марію син і витягнув якусь коробочку. – Гляньте, чи подобається. Це наш подарунок.

Усі дружно стали дивитися на реакцію мами. Щаслива Марія витягла з коробки дуже красивий золотий хрестик з золотим ланцюжком, такого у неї ніколи не було.

Літня жінка почувалася безмежно щасливою. От тільки не переставала думати, хто ж перекинув листочок в календарі, що вона так необережно дні сплутала?

Коли повернулася додому, Мурчик знову був на столі. Марія посміхнулася. Тепер все стало на свої місця. Просто Мурчик допоміг її дітям зробити сюрприз для неї, бо свято і справді вдалося на славу.