Солдат із позивним “Тиша” мала серце воїна й не терпіла несправедливості.

“Після школи донька розпочала навчання на факультеті менеджменту у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького, — розповідає мама захисниці Галина Бояновська. — Вступила до лав “Правого сектору”. Мене запевняла, що їздить на молодіжні відпочинкові гуртки до столиці. А це вже була підготовка до війни — тренінги з медицини, військові вишколи. Одним із лекторів там був Дмитро Коцюбайло “Да Вінчі”. Згодом дочка сказала, що знайшла роботу в Києві, що вирішила залишити навчання і переїхати туди жити. Я була категорично проти, але втримати Юлю було неможливо”.

Мати почала підозрювати щось недобре, коли дочка перестала відповідати на дзвінки вдень, а перетелефоновувала лише ввечері. “Зрештою сказала, що їду до Києва, бо хочу побачити, що це за робота в неї. І Юля зізналася, що вже вступила до 3-ї штурмової бригади й незабаром їде у Велику Британію на п’ятитижневе навчання, — згадує співрозмовниця. — Повернувшись із-за кордону, дочка продовжила військові тренування у Черкасах”.

Із серпня 2023 року дівчина служила старшим стрільцем-оператором у штурмовому батальйоні. Брала участь у ближніх стрілкових боях, рятувала життя побратимів, також була інструкторкою. “Юля воювала нарівні з хлопцями, інколи навіть була сильнішою за них, надихала бійців, — зауважує її подруга Іванна. — Не раз казала, що жодного разу не пошкодувала про свій вибір”. “Юля мала позивний “Тиша”. Хоч завжди була радісною, говіркою, — розказує ще одна подруга захисниці Оля Ревуцька. — Вона не терпіла несправедливості — якщо бачила, що порушують чиїсь права, стояла за цю людину горою”.

Юля запевняла матір, що вона лише зв’язківиця і перебуває далеко від бойових дій. Не хотіла тривожити серце найріднішої. У лютому цього року її підрозділ перекинули під Авдіївку.

“Я дізналася про це від побратимів дочки вже після похорону, — каже мама захисниці. — Один із військових розповів, як вони декілька разів потрапляли під важкі обстріли. Я запитала, що робила в цей час Юля. Він відповів: те ж саме, що й інші — відстрілювалася. Їй подобалася ця справа. Казали, що коли вона стріляла, то усміхалася. Іноді Юля могла бути без зв’язку навіть дев’ять днів, але завжди запевняла, що в неї все “люкс”.

12 серпня солдат Юлія Бояновська прийняла свій останній бій поблизу населеного пункту Греківка на Луганщині. “Це сталося вдень під час мінометного обстрілу. Було пряме влучання, — каже пані Галина. — Коли побратим, який йшов за нею на відстані 15 метрів, розповідав про ті трагічні події, я почала плакати, а він сказав: “Не плачте, Юля б цього точно не хотіла. Вона була дуже сильною”. Це мав бути її останній вихід на позиції перед відпусткою. Дочка загинула за місяць до свого 20-річчя…”

Рідні зареєстрували петицію з проханням про присвоєння Юлії Бояновській звання Героя України. Бо впевнені, що вона його заслуговує