“Брат був молодший за мене на п’ять років, часто допомагала батькам його няньчити, — розповідає сестра воїна Оксана Ковач. — Після школи вступив до Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування, здобув спеціальність кухаря. Йому подобалось куховарити, йому це справді добре вдавалося. Але за спеціальністю не працював. Часто в дитинстві хрещений тато Василя брав його у рейси і ділився знаннями та досвідом. Може, це й вплинуло на його подальший вибір. Після навчання брат здобув відповідну категорію в автошколі й влаштувався далекобійником. Об’їздив вантажівкою десятки країн

Напередодні повномасштабної війни Василь Зубрицький повернувся з чергового рейсу. І хоч військового досвіду не мав, у березні 2022-го приєднався до тероборони Закарпатської області.

“Мав позивний “Бус”, бо любив автомобілі, — додає мати захисника Оксана Зубрицька. — Василь служив на Сумщині, Донеччині. Зі слів побратимів, був справжнім бійцем, дуже сміливим. Навіть отримав нагрудний знак “За взірцевість у військовій службі”. В одному з боїв сина контузило, але він відразу ж повернувся у стрій, не відлежувався у госпіталях. Василь ніколи не скаржився, що йому важко. 25 грудня він зустрів свій 27-й день народження на фронті. У січні був у відпустці, ще встиг поїхати до Буковелю й покататись на лижах. Ми не могли наговоритись. Василь багато часу провів із племінниками, яких дуже любив. У лютому 2023- го сина перевели у 67-му окрему механізовану бригаду, де він був стрільцем, і відправили на Луганщину”.

Востаннє голос брата Оксана Ковач чула за кілька днів до його загибелі. 7 березня воїн написав у своєму інстаграмі: “Все буде Україна”. “Василь укотре запевнив, що в нього все добре, — каже сестра. — А потім зв’язок з ним обірвався… Невдовзі надійшла жахлива звістка, що Василь загинув 12 березня у селі Площанка. Його смертельно поранило під час ворожого артилерійського обстрілу. У бою тоді полягло шестеро захисників”. За словами сестри, він так мріяв повернутися додому і знову стати на лижі. А ще — почастувати побратимів справжнім закарпатським бограчем. Не судилося.

В останню путь воїна провели в рідній Кам’яниці. Віддати шану захисникові прийшло понад 500 людей. “Майже щодня йдемо на кладовище і розмовляємо з нашим Васильком. Важко переживаємо втрату. Але водночас пишаємося нашим Героєм”, — зауважує Оксана Ковач

Воїна посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Новина взята з Експрес онлайн