Найприкріше, що чоловік осторонь одразу тримався. Бачте, він відношення до мого житла ніякого не має, якби вирішувати мав право, то тільки про свою власну квартиру, ту в якій ми нині живемо. А оскільки квартира, про яку мова зайшла – моя, то саме мені і говорити із його сім’єю.

Я дуже поважаю свою свекруху, це я кажу одразу, аби не подумали, бува, що відносини між нами напружені. Анна Іл’ївна мене прийняла, як доньку, ніколи не втручалась у наші стосунки і завжди була на моєму боці.

Інколи, мені здавалось. що вона радше моя мама, ніж мого чоловіка, наскільки вона мені в усьому допомагала і ніколи не виправдовувала свого сина.

Тому і здивував мене і тон її під час тієї розмови і те, як вона усе подала. А як тільки відмову почула, то й взагалі я свою свекруху не впізнала.

15 років я заміжня жінка. Мій Ромка, не взірець звісно і вірності і сім’янина, але ми з цим чоловіком пройшли через багато випробувань: і скрутні часи, і фінансові труднощі. Звісно, були і радісні моменти. Та попри все, ми разом.

Нещодавно ми здійснили одну з найбільших наших мрій — взяли нарешті в кредит простору трикімнатну квартиру. До цього ж ми довго жили в маленькій однокімнатній квартирі, яку я отримала у спадок від своєї бабусі.

Ой, це було дуже непросто, особливо з появою дітей. То лиш здається, що в однокімнатній і десятеро жити зможе, але коли усі на купі і речі і діти, то треба мати велику витримку.

Квартиру ми обирали довго. Хоч і була радість від переїзду, все одно залишився тягар — чималий такий кредит. Щомісячні виплати з’їдали більшу частину нашого бюджету, але це було очікувано і цілком прийнятно.

та ще й ремонт ми затіяли в моїй однокімнатній квартирці. Здавати у тому стані що ми залишили – втратити на оренді майже п’ять тисячщомісячно. Ми вирішили зараз вкласти у неї гроші, аби мати більший прибуток пізніше.

А тут одного, здавалось спершу, прекрасного дня до нас завітала свекруха разом із братом мого чоловіка, Сашком. Вони часто приходили в гості, і я завжди щиро раділа їхній появі. Але цього разу їхній візит закінчився не надто приємним з’ясовуванням стосунків.

Як тільки ми всі сіли до столу, свекруха почала розмову.

— Даринко, ти ж знаєш, що в Сашка зараз непрості часи, — сказала вона, зітхаючи так, ніби й справді щось недобое сталось. — Він без роботи, орендувати квартиру більше не може, грошей бракує.

Зависла напружена пауза. Напевне Анна Ілївна чекала, що я щось скажу, ну але я ніяк не розуміла, до чого вся ця промова і такий вираз обличчя скорботний:

— Ми з ним подумали, – продовжила свекруха після паузи, – Твоя однокімнатна стоїть порожньою, тож, може, хай Сашко там поживе. Це ж сім’я, треба допомагати одне одному.

Я отетеріла. Це було дуже несподівано. Звісно, я знала, що Сашко часто змінює роботи й не може знайти стабільного доходу. Але щоб просто прийти й заявити, що моя квартира тепер має стати його домом? У мене не було слів.

— Почекайте, — обережно почала я, — але ця квартира належить мені. Ми з чоловіком вже вирішили, що з нею робити.

Свекруха подивилася на мене так, ніби я сказала щось вкрай образливе.

— Даринко, ти ж розумієш, що тримати її порожньою — це просто нерозумно. У вас тепер є велика квартира, а Сашко без житла. Ти ж не відмовиш братові чоловіка?

Сашко, який до цього мовчав, раптом втрутився у розмову. Говорив так, ніби все вирішив давно, а тут я зі своїми непотрібними сумнівами:

— Ну, хіба я там довго житиму? Поки не стану на ноги. Це ж тимчасово. А тобі що, шкода? Можна подумати, багато втратите?

— Добре, – кажу спокійно, – Можеш там жити, за уови щомісячного внеску на наш рахунок у банку на суму 15 тисяч гривень. тобі жити ніде, мені нічим буде виплачувати кредит за цю квартиру. От так ми одне одного і виручимо.

Сашко фиркнув, мовляв, вигадала казна що. Чоловік мій був у кухні разом із нами, але ні слова не сказав. Бачте, для нього чітка межа: твоє моє. та квартира моя. то я й повинна з його родичами говорити. А те що виплати ми планували за рахунок оренди робити, він якось не брав до уваги.

Наступні кілька днів свекруха не припиняла телефонувати до мене. Вона приходила, розповідала, як Сашку важко нині, як йому потрібна підтримка. Вона навіть прямо казала, що я вносю розлад, не підтримуючи “сім’ю”.

Чоловік демонстративно тримався осторонь, хоч і бачив, що мені важко. Він не хотів псувати стосунки ні з матір’ю, ні з братом. Врешті-решт я зрозуміла, що відстоювати своє, чи то пак, наше мені самій випадає.

Я зателефонувала безпосередньо до Сашка і сказала, що нічого не вийде і в тій квартирі вже живуть люди, які внесли заставу за два місяці вперед.

— Ну і добре! Тримай свою квартиру. Поміняла рідню на гроші. Знаєш, Даринко, земля ж вона кругла, колись і тобі до мене доведеться звернутись. Як думаєш – допоможу?

Звісно після тієї ситуації стосунки у мене зі свекрухою стали натягнутими. Вона майже не телефонувала й уникала зустрічей. Чоловік тримався осторонь як і раніше, він вийшов із ситуації білим і пухнастим. “То не я. то все вона. То ж її, що я можу вдіяти як вона так вирішила?”.

Сашко ж, зрештою, знайшов таки роботу й переїхав у невелику орендовану квартиру як і хотів. Чесно, я дуже рада що він зумів впоратись із труднощами без допомоги матері і нашої.

Вся та ситуація залишила гіркий осад, нині я для всіх не така, і чомусь, я почуваюсь, навіть винною, хоч і не розумію а чому.

Скажіть, я ж правильно вчинили. Ви б на моєму місці зробили б так само, правда?