Цьогоріч я нарешті повернулась додому після 24 років заробітків в Італії. Поїхала я в 46 років, аби дітям допомогти. Купила їм по квартирі, висилала щомісяця гроші. Син одружився, свій магазин техніки відкрив, донька теж знайшла собі пару. Я тішилась, що в них все добре. Та найбільше мріяла повернутись додому і спокійно доживати свій вік.

І ось нарешті я наважилась приїхати. Вдома було так добре. Я дуже хотіла побачити усіх рідних і близьких, тому вирішила зібрати всіх. Якраз нагоду мала – 70-річчя на носі. Я подзвонила донечці й сказала:

 – Хочу гарне свято, велике, щоб всіх побачити. Хто знає, скільки того життя.

 – Мамо, але зараз такі ціни. Місце в ресторані – щонайменше тисяча гривень. Тобі стільки не принесуть!

– Ну, нічого, я пів життя такого не робила. Думаю, заслужила.

 – Але зараз такі важкі часи. Нащо тобі це!

 – Я так вирішила. 

Так прикро було, що донька мене не підтримує. Тоді ще й син подзвонив, накричав, що я марно гроші витрачаю. Та я стояла на своєму. Замовила ресторан, запросила всіх. І родичів, і близьких. Всього 54 особи. Напередодні свята зателефонувала донька і спитала:

 – Мамо, скажи, що тобі подарувати? Аби з толком.

 – Слухай, не треба витрачатись на дурниці. Краще скинься грошима з братом і купіть мені новий смартфон, але якісний, з гарною камерою і великим екраном. Я дивилась, такий десять тисяч приблизно коштує.

 – Мамо, нащо тобі такий телефон?

 – Я люблю новини почитати, в мене багато друзів в Італії, хочу з ними спілкуватись. І фотографувати буду.

 – В такому віці такі дорогі гаджети це дурниці.

 – А що мені труну купувати, як мені 70?

Більше ми не сперечались. Настав день свята. Діти все ж подарували мені смартфон. Та коли я відкрила коробку – дуже здивувалась, там була якась невідома китайська фірма. Два місяці він працював і зламався. Я пішла в ремонт, а майстер засміявся.

 – Цей непотріб навіть ремонтувати не варто! Викиньте і купіть нормальний.

 – А скільки такий коштує.

 – Три тисячі, не більше.

Так мені образливо стало. Подзвонила доньці та все висловила:

 – То я за роки праці навіть нормальний подарунок не заслужила? Купили найдешевший телефон, аби спекатися. 

 – Бо це недоцільно старій бабі дорогий купувати.

Після цих слів я вимкнула виклик. Тепер не хочу з дітьми більше спілкуватися. От і давай дітям гроші, працюй заради них, вдячності жодної. А ви як би на таке відреагували?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.