“Якби Оля не вихвалялася своїм щастям, то, можливо, все у неї було б добре”, — думала Ірина, намагаючись виправдати свій вчинок. Коли вона молодою прийшла працювати на фабрику, їй, як і багатьом іншим спеціалістам, видали житло. Всі швидко познайомилися, і життя в гуртожитку було схоже на існування однієї великої родини.

Найближчими сусідами Ірини були Оля з чоловіком — молода пара, яка буквально сяяла від щастя. На той момент Ірина вже переживала розлучення і не мала дітей, тож почала відчувати заздрість до Олі. У неї була чудова сім’я, люблячий чоловік та маленький син, і це викликало у Ірини змішані почуття.

Одного разу Оля та її чоловік збиралися на святкування дня народження друга й попросили Ірину доглянути за їхнім семирічним сином. Ірина погодилася, хоч і не мала досвіду спілкування з дітьми. Наступного дня Оля прийшла до неї з тортом, дякуючи за допомогу.

Щоб не образити сусідку, Ірина запросила її на чай. Поки вони розмовляли, Оля з ентузіазмом розповідала про свою родину. У певний момент Ірина запитала:

— Як ти, така красуня, обрала такого звичайного чоловіка?

— Тому що покохала його, — просто відповіла Оля.

Ірині ці слова здалися дивними. Мирон і справді був непримітним чоловіком, такого вона собі навіть уявити не могла. Але після розмови Ірина почала придивлятися до Мирона, намагаючись зрозуміти, що ж у ньому побачила Оля.

Одного разу, коли подружжя залишило Ірині сина, хлопчика прийшов забирати сам Мирон. Він пояснив, що Оля залишилася у матері, бо захворіла, і до того ж була вагітна другою дитиною.

Поки хлопчик спав, Ірина запросила Мирона на чай. І тут сталося щось дивне: Ірина раптом побачила в ньому те, чого раніше не помічала. Коли дитина продовжувала спати, вона запропонувала Мирону залишитися, хоча й сама не вірила, що він погодиться. Але Мирон залишився.

Наступного ранку, виходячи з кімнати Ірини, Мирон потрапив прямо на Олю, яка щойно повернулася додому. Він виглядав розгубленим, сорочка була розстебнута, а штани — в руках. Оля відразу все зрозуміла.

Ця подія стала для неї важким ударом. Другу дитину їм так і не судилося мати. Їхнє подружнє життя змінилося назавжди, а Ірина припинила спілкуватися із сусідами.

Зрештою, не витримавши почуття провини й постійного погляду зблідлого від горя обличчя Олі, Ірина вирішила залишити фабрику. Вона повернулася до села, щоб почати життя з чистого аркуша.