– Настя! Мельник!

Настя обернулася і побачила, як до неї з розкритими обіймами через весь магазин мчить жінка. Вона міцно обняла її, а потім відсторонилася і широко посміхнулася.

– Не впізнала, чи що? Я Марія! Бондаренко!

– Марійка! – Ошелешено промовила Настя. – Господи, скільки років! Зі школи, напевно, не бачилися!

– Ну так, десь так! А ти, я дивлюсь, зовсім не змінилася.

У голосі Марії чулася неприхована заздрість. І Настя чудово розуміла, з чим вона пов’язана.

У Насті до тридцяти п’яти років була чудова фігура. Вона доглядала шкіру, волосся, тричі на тиждень відвідувала тренажерний зал. І хоч від солодощів вона не могла відмовитися (дуже їх любила), все ж обмежувала себе. Зі спини Настя виглядала, як дівчинка-підліток. Звичайно, дякуючи ще невисокому зростанню і тому одязі, який Настя любила. Все модне, молодіжне. Так, не за віком, але хто їй заборонить?

А ось Марія змінилася. Настя ж її навіть не одразу впізнала. У школі Марія була чи не найгіршою, а зараз з досить щільною фігурою. А довга куртка та якісь широкі штани разом із грубими, майже чоловічими черевиками, явно додавали їй віку. Так ще ні натяку на косметику, та й волосся сиве вибивається з пучка, розбавляючи темно-каштановий колір блискучими нитками.

Було видно, що Марія нехтувала своєю зовнішністю. Хоча, може, у неї з фінансами туго, чи стільки справ, що просто не до цього. Настя не любила вішати ярлики, адже ніколи не знаєш, як насправді живе інша людина.

Але все ж очі у неї були, і Настя впевнено могла сказати, що Марія виглядає набагато старшою за неї, хоч вони і ровесниці.

– Та облиш, – усміхнулася Настя. – Усі ми змінилися. Старість не обманути. Нам все ж таки вже не по сімнадцять років.

– Ні, ти чудово виглядаєш!

– Дякую, – посміхнулася вона, а потім обманула, – ти теж дуже добре.

– Так добре, що ти навіть не впізнала мене! – засміялася Марія.

– Та я просто не чекала, – почала виправдовуватись Настя.

– Та гаразд, – махнула жінка рукою, – краще розповідай, як ти живеш?

– Та загалом, непогано, – знизала Настя плечима. У школі вони з Марією добре спілкувалися. Подругами їх можна було назвати лише з натяжкою, але вони часто ходили разом додому, іноді гуляли. Навіть кілька разів один у одного вдома були. Загалом, дружні стосунки між однокласницями.

– Чоловік, діти? – допитувалася Марія.

– Я в розлученні, є син. Йому вже чотирнадцять, – з усмішкою відповіла Настя.

– Нічого собі! Як ти рано народила!

Мабуть, Марія не так уже й подорослішала, адже досі не чула нічого про такт.

– Так, так сталося! Але я ні про що не жалкую, син у мене прекрасний. Ну, а ти?

– А я одружена, – з гордістю промовила Марія. Мовляв, у цьому я краща за тебе. – Двоє дітей. Синові дев’ять, а доньці чотири.

– Ти молодець, це чудово!

Стояли вони по центру зали, і люди з незадоволеними обличчями оминали їх. Це помітила не лише Настя, а й Марія.

– Незручно тут говорити, але побалакати дуже хочеться, – з жалем промовила вона.

– Можемо в кафе сходити якось, побалакаємо, – запропонувала Настя.

– Та навіщо в кафе? Гроші ще витрачати! Я на ту суму, що там залишу за салат, вдома цілу вечерю приготую. Слухай! А приходь до нас на вечерю!

Насті було якось ніяково. Вони давно не бачилися з Марією, а тут вона в гості гукає. До того ж, вона одружена, а в Насті зараз нікого немає.

– Та якось незручно. Може, краще у кафе? А то раптом твоєму чоловікові завадимо. У мене немає пари.

– Ой, облиш! – пирхнула Марія. – Він завжди до нас у гості своїх друзів кличе! Тож я маю право запросити подругу. Давай, приходь у суботу.

– Гаразд, – здалася Настя. Може, й справді варто поспілкуватися? До того ж, у неї планів цього вечора і не було.

– І сина бери, хай із моїми повозиться.

– А ось це навряд, – посміхнулася жінка. – Він зазвичай у вихідні у тата, та й не любить він зі мною по гостях ходити. Вік вже не той.

– Так? Ну, гаразд. Загалом, давай телефонами обміняємось, а там вже зідзвонимося.

Коли Настя поверталася додому, вона думала, навіщо погодилася. Вони ж, напевно, і спільних тем для обговорень немають.

Але з іншого боку, а що вона втрачає? Якщо їй буде нудно чи незатишно, то вона під якимось приводом піде раніше.

Загалом, коли Марія написала Насті місце та час, та запитала лише у відповідь, що купити.

Колишня однокласниця сказала нічого не брати, але Настя не звикла ходити в гості з порожніми руками. Тому купила пляшку гарного ігристого, фрукти та корисні солодощі дітям.

– Ой, навіщо ти все принесла, – з порога почала бубніти Марія. – Гаразд, роззувайся і підемо.

Жили вони у невеликій двокімнатній квартирі з досить старим ремонтом. Але Настя не надто звернула увагу на інтер’єр. Усі мають різні можливості.

Вона роззулася, зняла пальто і, поправивши сукню, попрямувала за Марією на кухню.

– А ось і мій чоловік, Ігоре!

Марія представила його з великою гордістю. Мовляв, дивися, який у мене чоловік в будинку!

Ігор був звичайнісіньким. Одягнений був у футболку та якісь спортивні штани. Волосся на його голові вже почало рідшати.

Настя ввічливо привіталася і відразу помітила, як Ігор на неї дивиться.

– Марія, а ти не казала, яка в тебе гарна подруга! – хмикнув він.

Хоч комплімент і був у бік Насті, їй було незручно. Напевно, не варто відзначати красу іншої жінки при своїй дружині.

– Гарна, – буркнула Марія, чомусь оглянувши колишню однокласницю. – Чудова сукня, Настя. Тільки дуже коротка! Сама ж сказала, нам вже не сімнадцять! Я вище коліна давно вже нічого не ношу.

Настя оглянула себе. Сукня, як сукня. Так, трохи вище за коліно, приталена. Але досить закрита.

– А я іноді дозволяю собі, – відповіла Настя, сідаючи за стіл.

Марія й справді наготувала. Все було дуже смачно. І хоч Настя не звикла стільки їсти, все ж таки не хотіла ображати господиню, тому спробувала всі страви, вирішивши, що скине потім все зайве в спортзалі.

– А де ви працюєте, Анастасія? – несподівано спитав Ігор.

– Я працюю бізнес-тренером у великій логістичній компанії, навчаю співробітників.

– Ох, хотів би я бути вашим співробітником, – засміявся Ігор.

Настя здивовано подивилася на Марію, яка вже починала злитися.

– Ігоре, ти не хочеш телевізор подивитися? – Запитала вона.

– Ні, не хочу. Я краще з вами побалакаю.

Вечір пройшов напружено. Ігор відверто залицявся до Насті та оглядав її, коли думав, що вона не бачить. Марія сердилась і бурчала на свого чоловіка. А Настя почувала себе дуже незручно, думаючи, коли можна вже чемно втекти.

І коли всі страви були скуштовані, Настя сказала:

– У вас добре, але мені час додому.

– Що так рано? – обурився Ігор. А ось Марія зовсім не обурювалася.

– Мені завтра рано вставати. Справи.

– Це в неділю?

– У неділю. Дякую за теплий прийом. Марія, у тебе чудовий дім та чудові діти.

Прощання вийшло досить сухим. Марія сказала бувай, і поспішила витурити гостю з дому. А Настя видихнула лише в таксі, намагаючись усвідомити, що це було. І як взагалі Марія може закривати очі на таке хамське ставлення свого чоловіка. Якби вони не сиділи далеко одна від одної, він би, мабуть, вже обіймати її почав!

Але вдома вона вирішила, що то не її справа. Зустрілися раз, і гаразд. А якщо Марія захоче знову побачитися, то Настя наполягатиме на кафе. Додому вона до них більше ні ногою.

Настя змила макіяж, переодяглася в затишну домашню піжаму, включила свій улюблений серіал, і їй подзвонила Марія.

– Привіт ще раз, я щось забула? – Запитала Настя.

– Совість ти свою забула!

Настя навіть глянула ще раз на дисплей, щоб переконатися, що це справді Марія.

– Ти про що? – здивовано спитала вона.

– Про що? Прийшла до нас, розфуфирена! У сукні коротенькій! Весь вечір із моїм чоловіком загравала!

Настя навіть не знала, що сказати! Ось чого, але таких звинувачень вона не чекала.

– Я загравала? Марія, та твій чоловік, вибач мені, хам! І тобі, мабуть, з ним треба говорити!

– Та що з чоловіків взяти? Звісно, ​​йому сподобається гарна дівчина! А ти постаралася марафет добре навела!

– Я не заради твого чоловіка старалася, а заради себе. Я завжди так виглядаю! – намагалася заспокоїти Марію Настя.

– Розказуй мені! Ти просто позаздрила мені, що в мене є чоловік, а тебе ніхто не бере заміж! От і вирішила у мене чоловіка забрати! І сина тому з собою не взяла, щоби не заважав тобі! Але нічого не вийде, я Ігоря так просто не відпущу!

Настя хотіла обуритись, але їй раптом стало так смішно. І вона розуміла, що не зможе пояснити Марії, що та неправа.

– Так, тримайся за своє багатство! – хмикнула вона. – І прощай! А то раптом і справді відведу.

Після цього Настя відключилася, а потім занесла телефон колишньої однокласниці до чорного списку.

Та ну їх, ці зустрічі із колишніми знайомими! Невідомо, у кого й наскільки дах поїхав. А Настя ще й винна у всьому залишиться.