Відправивши чоловіка у відрядження, Наталя вирішила присвятити вихідні собі коханій. Готувати не буде, можна і яєчню поїсти, прибирання теж можна відкласти.

Тут вона згадала, що хотіла на новому сарафані довжину прибрати трохи. Для таких випадків була колега Юля, колишня швачка. Зайва копієчка тій не завадить і Наталці не треба шукати нікого.

Юля прийшла до них у колектив 3 роки тому, і одразу потоваришувала з усіма. Чоловіка немає, дітей немає, весела, товариська, Наталці вона подобалася.

Кинувши сарафан у сумку, Наталка набрала номер Юлі, їй не терпілося поїхати до неї. Юля не відповіла. Наталя вирішила їхати без дзвінка. Не буде її – нічого страшного, все одно вдома сумно, розвіється хоч.

Подзвонивши кілька разів у двері, зрозуміла, що її немає, раз не відчиняє. Але раптом почула, як щось зашаруділо за дверима. Ага, отже, вдома, але не хоче відкривати.

– Юля, це Наталка Бондаренко, я хотіла тобі сарафан віддати, довжину вкоротити трохи треба.

Двері відчинилися, і з’явилася кудлата голова Юлі.

– Привіт.. Та я тут трохи зайнята.. Давай сарафан, після вихідних віддам, там зазначено, скільки забрати треба? – запитала Юля.

Наталка кивнула головою і засунула у двері пакет із сарафаном. Юля взяла його і швидко зачинила двері.

Краєм ока Наталка помітила у коридорі на підлозі чорну спортивну сумку, дуже схожу на сумку її чоловіка Віктора. Дивно..

Оце так нісенітниці в голову лізуть.. Причому тут її чоловік і Юля, вони бачилися лише кілька разів.. Та й чоловік у відрядження поїхав. А раптом не поїхав … Раптом, це відмовка така, а сам з Юлею.

Наталя набрала номер чоловіка. Тиша, не відповідає. Звук відключив, напевно. У нього зустріч по роботі має бути в цей час. Гаразд, передзвонить потім, вистачить вигадувати.

Чоловік передзвонив ближче вечора, сказав, що не міг раніше, ділова зустріч була. На душі було неспокійно. Треба дізнатися про Юлю. На роботі вона дружить найбільше з Катею, часто шушукаються і хихикають, явно діляться секретами.

– Катю, привіт. Слухай, до мене тут брат приїжджає неодружений, думаю, може з Юлею його познайомити. Вона самотня, раптом щось вийде в них. Брат у мене вродливий і не бідний хлопець. Не знаєш, немає там нікого в Юлі, щоб даремно її не турбувати?

– Привіт, Наталко. Та розумієш.. Не можу я сказати, – почала Катя.

– Ти просто скажи – є чи ні, – занепокоїлася Наталка.

– Є. Але вона нікому говорити не хоче про це, і мене просила мовчати, – раптом сказала Катя.

– Хм.. Ну гаразд, а звуть кавалера не знаєш як? Чи не Іван це, наш водій? А то він давно задивляється на Юлю, – запитала Наталка.

– Ні, точно не Іван. Віктором вона його називала, а хто такий – не знаю, не бачила жодного разу.

Наталка застигла. Віктор, значить.. Її Вітя. І сумка його, виходить… Що ж робити? Як їх викрити? Ніколи не подумала б, що він на таке здатний. Чому не піде до Юлі, що його тримає, якщо не любить Наталку?

Наталя мала багато запитань і жодної відповіді. Тепер усі думки були лише про це.

У неділю ввечері Віктор приїхав із відрядження. Нічого незвичайного, як завжди. Чмокнув Наталку в щічку і пішов у душ. Повечеряли. Він розповідав про подорож.

“От же артист який, був з Юлькою, а тепер сидить картоплю мою навертає..”

Наталі досі не вірилося в підступність чоловіка та Юлі, як вони могли. Але плану їхнього викриття не було.

У понеділок Юля сама підійшла до Наталки.

– Вибач, Наталю, не встигла підшити, тобі ж не терміново? Обіцяю, днями все зроблю!

“Ага, не встигла вона, звичайно, який там сарафан, коли є справи цікавіше.”

– Нічого, Юлю, сподіваюся, вихідні пройшли весело?

Юля захихотіла і мовчки кивнула.

Через 2 дні Віктор сказав, що затримається на роботі допізна. Наталя напружилася. Ага, видно на побачення піде.. Отут я їх і спіймаю.

Прийшовши з роботи, Наталка швидко перекусила і пішла викривати негідників.

Піднялася на поверх, де жила Юля, і тихенько підкралася до дверей. Там лунав Юлин сміх та приглушений чоловічий голос. Ну от і все..

Вона впевнено натиснула кнопку дзвінка. Відчинилися двері.

– О, Наталко, а ти чого тут? Хоч би попередила.

– Та ось, вирішила без попередження. Можна зайти?

Не чекаючи на відповідь, Наталка зайшла в коридор. Чорної сумки не було. Та це й зрозуміло, Віктор лише у відрядження з нею їздить.

– Ну, Вітя, виходь.. Не ховайся!

– Наталя, а ти звідки знаєш про Віктора?

– Знаю. Де він ховається, цей негідник?

Наталка зайшла до кімнати і побачила незнайомого розгубленого чоловіка.

– А Віктор де?

– Як де? Ось він..

– То це не той Віктор! Мій де?

– Який твій, Наталко, ти про що? Це Віктор, мій.. Майбутній чоловік, я сподіваюся.

– Господи .. А я подумала, що Віктор – це мій Вітя .. І сумка тут стояла тоді чорна, як у мого.

– Сумка Віті, мабуть схожа просто.

Наталя почала сміятися, а слідом за нею і Юля з Віктором.

Вони сіли пити чай і Юля розповіла свою історію.

– З Віктором ми познайомилися в Інтернеті, почали спілкуватися, потім він приїжджав кілька разів. Він зараз розлучається з дружиною, тому я не афішую наші стосунки, розумію, що багато хто не схвалить. Він давно вже не живе з нею, але все ж, поки що одружений.

Жити в мене будемо, а там подивимося, може, зовсім поїдемо звідси. До речі, твій сарафан готовий, можеш забрати.

Коли Наталя прийшла додому, Віктор дивився телевізор та пив чай.

– Чай будеш, люба? Де ти була?

– У твоєї коханки.

– Що? Якої ще коханки?

– Наливай чай, пожартувала я.. Сарафан у Юльки забирала.. Але, дивись мені, – похитала пальчиком Наталка.

Віктор знизав плечима, не розуміючи, про що каже його дружина. Ці жінки – сама загадка