– Наталко, твій борщ якось не природньо червоний! – сказала Люба, моя свекруха, з легким докором у голосі, піднімаючи ложку до губ.

Це був мій перший Святвечір у ролі господині. Всі сиділи за столом: мій чоловік Нестор, його молодший брат Тарас із дружиною Оксаною, тітка Марта з дядьком Петром, і, звісно, Люба, моя свекруха – королева сімейних традицій. Я місяцями готувалася до цього вечора, переглядала рецепти, радилася з подругами, і навіть потренувалася варити вареники за тиждень до свята. Але, схоже, жодні зусилля не могли догодити Любі.

– Я завжди варила борщ так, як мене навчила моя бабуся, – продовжувала вона, відставляючи тарілку на стіл. – У ньому не повинно бути такого насиченого кольору. Це ж не художній витвір, а їжа!

– Ну, може, це мій стиль, – спробувала я відповісти, посміхаючись, хоча всередині все кипіло.

– Стиль? У їжі важлива техніка, а не якісь модні ідеї, – відповіла вона так спокійно, ніби читала лекцію.

Я кинула погляд на Нестора, сподіваючись, що він скаже хоча б слово, щоб підтримати мене. Але він лише ніяково усміхнувся і продовжив їсти вареник, навіть не глянувши на мене.

Цей Святвечір мав бути особливим. Я ретельно планувала меню, вибирала прикраси для столу, навіть підготувала маленькі подарунки для кожного гостя. Я хотіла, щоб усе було ідеально, але з першої хвилини, як Люба переступила поріг нашого дому, я зрозуміла, що мої надії можуть не виправдатися.

– Ой, Наталко, ти так багато всього поставила на стіл! У нас вдома завжди готували лише найголовніше, – сказала вона, знімаючи пальто. – Знаєш, традиції важливі, а не оці нові викрутаси.

– Любо, це просто моя спроба зробити вечерю цікавішою, – відповіла я, ховаючи розчарування.

– Ага, цікаво, – промовила вона, уважно роздивляючись серветки, які я склала у формі ялинок.

Вечеря продовжувалася, і кожна страва, яку я подавала, ставала темою для критики.

– Вареники непогані, але тісто трохи грубувате, – сказала Люба, повертаючи вареник на виделці.

– Мені вони дуже подобаються, – втрутився Нестор, намагаючись розрядити атмосферу.

– Ну, звісно, подобаються. Ти ж не можеш сказати інакше, правда? – усміхнулася вона, але її усмішка була схожа більше на укол.

– Любо, кожен має свої рецепти, – зітхнула я, намагаючись не піддаватися емоціям. – У кожній сім’ї свої звички.

– Так, але традиції потрібно берегти, а не вигадувати нове, – різко відповіла вона.

У той момент я відчула, як моє терпіння майже закінчується.

Коли прийшов час подавати узвар, Люба знову знайшла привід висловити своє незадоволення.

– Наталко, узвар має бути менш солодким. У нас завжди додавали мінімум цукру, щоб зберегти природний смак.

– Мені здалося, що так буде смачніше, – відповіла я, але мій голос уже не звучав так упевнено.

– Ну, молодь сьогодні все робить по-своєму. Що тут скажеш, – зітхнула вона.

Я більше не могла мовчати.

– Любо, якщо вам щось не подобається, ви можете прямо сказати, але, будь ласка, не треба вказувати на кожну дрібницю, – сказала я, намагаючись зберігати спокій.

– О, тепер я винна, – відповіла вона, піднімаючи брови. – Просто хочу допомогти тобі стати кращою господинею.

– Можливо, мені не потрібна допомога. Я хотіла просто зробити цей вечір приємним для всіх, – сказала я, дивлячись прямо на неї.

В кімнаті запала тиша. Гості ніяково дивилися на свої тарілки. Я зрозуміла, що перетнула межу, але водночас відчула полегшення.

Після вечері, коли Люба пішла додому, Нестор підійшов до мене.

– Наталко, може, ти трохи перегнула палицю? – тихо запитав він.

– Перегнула? Несторе, твоя мама весь вечір критикувала мене. І ти нічого не сказав! – відповіла я, не стримуючи сліз.

– Я просто не хотів ускладнювати ситуацію, – зітхнув він.

– А мені довелося все це слухати. Чому ти не можеш хоч раз стати на мій бік? – запитала я, відчуваючи, як у мене знову піднімається хвиля обурення.

Нестор мовчав, і це мовчання боліло більше, ніж слова Люби.

Того вечора я зрозуміла, що настав час змінити підхід. Якщо я не встановлю межі, то завжди почуватимуся як у пастці. Але чи можна навчитися захищати себе, коли йдеться про сім’ю? Як би ви вчинили на моєму місці? Як знайти баланс між повагою до старших і захистом власного простору?

Джерело