— Алло, Наталко, ти не можеш приїхати, мені щось недобре. Денис із Настею залишили мені Вітю і пішли в гості, не можу додзвонитися до них.

— Знову лишили? Та що це таке! Зараз приїду, мамо.

За півгодини Наталка була у мами.

– Тиск піднявся, не можу ніяк знизити. Голова важка…

— Може швидку викликати?

– Не треба, полежати хочу просто. А Вітя не дає, скаче по кімнаті, лізе скрізь, маленький ще, нічого не розуміє.

Наталка повела онука до іншої кімнати. Ось знову вони пішли і залишили сина, слів не вистачає. Мама у віці вже, важко сидіти з дитиною, а їм і справи немає. Гулянки одні в голові.

За годину син із дружиною заявилися. Добряче “веселі”.

— Денисе, бабусі зле стало, а ви не відповідаєте на дзвінки. Навіщо знову залишили Вітю їй?

– Мамо, та все нормально! Бабуся вдає просто, а так вона здорова!

— Не смій так казати! Безсовісні зовсім ви обоє! Мало того, що оселилися тут, ще й навантажуєте людину похилого віку!

— То ж ви не хочете купувати нам квартиру, де ж нам жити?

— А може працювати підете обоє? Вітю можна в дитячий садок віддати вже, там з двох років беруть, і йдіть працювати!

— Ми взагалі — працюємо, блог ведемо з Настею. Ось як розкрутимося, то гроші річкою поллються. Чекати тільки треба. Ми в рекламу вклалися, скоро дохід буде!

— Та нісенітниця це все! Зараз блоґерів цих, повно! І квартиру нам нема на що купувати з батьком, ти ж знаєш. Перш ніж заводити сім’ю, треба було подумати про це.

— Ну, я не винен, що Настя завагітніла! Довелося одружитися!

– У сенсі, ти не винен? Я сама дитину зачала?! – У розмову вступила Настя.

– Ой, не починай! Я казав тобі, щоб стежила за всім… Сама винна…

— Не хочу слухати ваших нісенітниць, я йду. І бабусю не ображайте!

Наталка зазирнула до мами, та спала. Значить, стало краще.

— І не сваріться, бабуся спить. Все, я пішла.

Після новини про вагітність Насті все пішло шкереберть. Довелося швидко зіграти весілля, просте, були тільки близькі. На орендовану квартиру йти молоді не захотіли, і напросилися на проживання до баби Ганни.

— Бабуся, у тебе дві кімнати, нам вистачить. Настя допомагатиме, прибирання, приготування, до магазину сходити. Ну що ти, рідному та коханому онукові не допоможеш? А ми як на ноги встанемо, купимо квартиру та підемо. Це ненадовго.

— Ой, онук, я звикла сама жити, а ви гамірні, мабуть музику вмикати будете, гостей водитиме. Та ще дитина з’явиться, жодного спокою… А в мене тиск.

— Та все буде нормально, не переживай! Правнука бачитимеш зате…

Наталка дізналася про це вже коли Денис із Настею перебралися до її мами. Ті просили не говорити, знали, що вона буде проти.

— Дочко, ну не сварися. Поживуть трішки і з’їдуть. Не на вулиці ж їм жити.

— Даремно ти погодилася. Швидше б роботу знайшов Денис, а так буде тягнути. На дитячу допомогу живуть, та батьки Насті підкидають. Навчання кинув, без професії тепер, служити не взяли, ось він і займається нісенітницями всякими.

Наталя ніколи не відмовлялася сидіти з онуком, але коли почали привозити його щодня, розлютилася.

— Ви взагалі батьки, і повинні проводити час з дитиною, а ви все по друзях катаєтесь, та відео знімаєте безглузді. Один, два рази на тиждень привозіть онука, у мене свої справи є.

Тоді вони почали залишати дитину бабі Ганні. Тій було важко, але Денис щоразу обіцяв, що не буде більше такого.

— Наталю, а мама твоя тепер зірка інтернету, ти в курсі?

Наталка з подивом подивилася на колегу.

– У сенсі, Віро? Вона не користується інтернетом.

— Денис твій ставить їй різні запитання, та відповідає серйозно, і сміються потім з неї. У коментарях люди здивовані, що сміються над бабусею. А та нічого й не знає, видно, знімають нишком.

Наталя розлютилася не на жарт. То була вже межа нахабства.

Вона вийшла з кабінету та набрала номер сина.

– Алло, привіт, мамо.

— Денисе, ви навіщо бабусю знімаєте на камеру та в інтернет виставляєте? Зовсім вже?

— Та що ж тут такого? Зараз це тренд, взагалі то! Вона просто відповідає на запитання… У чому проблема? Це Настя вигадала. У нас під боком ходячий контент живе, знаєш скільки лайків під її відео?

– Не знаю, і знати не хочу! Зараз же видали все відео з нею! Це підло, що ти не розумієш?

— Нічого підлого. Вона так допомагає нам розкрутити обліковий запис, швидше заробимо і з’їдемо.

– Вирішуйте свої проблеми самі! Соромите бабусю на весь світ! Безсовісні! Швидко видаляй відео, інакше на вулиці опинитеся.

— Ну, дякую, мамо… За підтримку. А відео я не видалю. Наш блог у топи залетів із цими відео, і ще зняли купу, рекламу пропонувати почали. Не лізь не в свою справу!

І скинув дзвінок. Ось… Наталія брудно висловилася. Виховали негідника.

Увечері розповіла чоловікові. Той теж розлютився. Додуматися ж, бабусю соромити виставляти. На дзвінки син не відповідав.

— Наталю, поїхали, поговорю з ним!

Денис був дома, Настя гуляла з дитиною, баба Ганна відпочивала.

– Ну чого приїхали? Все нормально у нас, менше слухайте заздрісників. Нині хто як може, так і заробляє!

— Але не знімаючи бабусю нишком! Видаляй при мені відео! – Наталя перейшла на підвищений тон.

— Ну, це несерйозно, мамо! Я вже дорослий, щоб вказувати, що робити!

– Ах, дорослий! Тоді з’їжджай на квартиру та живи там! Прилип тут до бабусі! Ще й пенсію просите вам віддавати. Не соромно?

– Вона сама запропонувала допомогти. І взагалі, бабуся не вічна, після її відходу квартира мені дістанеться. Сенс блукати по орендованих. Потрібно просто почекати.

Від такого нахабства Наталя з чоловіком здивувались.

— Квартира мені дістанеться, я її дочка! І після такої поведінки я сто разів подумаю, віддавати тобі потім її чи ні. Спочатку доведи, що здатний сам утримувати сім’ю. І видали відео!

— Та заради Бога! Підемо, тільки онука не побачите! Завтра ж поїдемо звідси!

Але наступного дня Денис нікуди не поїхав. Бабуся Ганна втрутилася.

— Наталю, це моя квартира, і я їх не проганяла. Нехай живуть. Я вже звикла. Не справа це поневірятися з дитиною. І відео я подивилася, Денис показав, нічого соромного не побачила, хай знімає далі. Дивись, і заробить щось.

Наталка була здивована таким рішенням.

— Мамо, дивись сама, тобі з ними жити. Адже я переживаю, тобі спокій потрібен. А Денис безсовісний, звичайно, поводиться так… Не скаржся тоді на них.

За два тижні бабі Ганні різко стало погано. Викликали швидку, але ті допомогти не змогли.

— Алло, мамо, бабусі Ганни не стало… Швидка нічого не змогла…

– Як не стало? Різко так? Господи… Вчора ж ще нормально себе почувала, ні на що не скаржилася… Зараз приїдемо з татом…

Наталя була роздавлена горем. Не встигла навіть попрощатися з мамою.

На прощанні Денис плакав, і Наталці здалося, що щиро. Любив бабусю таки… Хоч і нерви помотав.

— Мамо… Бабуся переписала на мене квартиру. Дарчу. Незадовго перед відходом. Ти маєш знати. І я не тиснув на неї, вона сама так вирішила.

Наталя була дуже здивована. Мовчки, нічого не сказала… Ну, що ж тепер… Такою була її воля…

Через кілька днів після прощання Наталка прийшла до квартири мами, щоб забрати деякі її речі. Двері були відчинені, вона тихенько зайшла. У спальні було чути голос Насті.

Те, що Наталка почула, шокувало її.

— Марино, та скільки можна було жити з цією бабусею жити, набридло! Вічно крехтить, просить не шуміти, з Вітею сидіти не хотіла. Та й взагалі, я зараз жити хочу нормально у своїй квартирі. Іпотеку ми не потягнемо, дохід маленький, на блозі мало заробляємо, Денис на роботу вирішив влаштуватися, але кому він потрібен.

Бабусі як зле стало, його вдома не було, вона просила швидку викликати, а я все тягла, казала, що зайнято у них. Викликала швидку тільки коли їй взагалі зле було. Ось вона і пішла…

А до цього вона ж дарчу підписала на Дениса, я натиснула на жалість, бабуся і зворушилася. Денис думає, вона сама. Ось тобі тільки й можу розповісти, сестра рідна як-не-як. Натомість тепер краса, своє житло в нас буде! Наталка б ще не лізла.

Наталя увірвалася в кімнату несамовито від гніву.

– Ах ти негідницчя така! Бабусі через тебе не стало та хвалишся ще? Я на тебе заяву напишу!

Настя швидко скинула дзвінок і з подивом подивилася на свекруху.

— Та ви не так зрозуміли… Це я вигадала все… Що ви тут робите взагалі?

— Що я тут роблю? Що ти тут робиш? Я зараз розкажу все Денису!

– Він вам не повірить. А навіть якщо й повірить… То мені всеодно! Вітя не його син! Ось так. І я не триматимуся за нього, і взагалі у вас сімейка дивна.

— Ану пішла геть звідси, негідниця!

Тут у квартиру зайшов Денис.

— Що тут діється, мамо? Чого ви сваритеся?

— Денисе, у твоєї мами фантазія розігралася.

Наталка розповіла про підслухану розмову і про те, що Вітя не його син.

Денис з подивом дивився на Настю. Та одягала сина і вдавала, що не чує.

— Настя, це правда, Вітя не мій син? І ти реально не допомогла бабусі?

— Нічого не доведете. Бабуся нездужала, і жодна швидка її не допомогла б. Просто час настав. А син не від тебе, а від Вадима. Він кинув мене і поїхав, я одразу ж з тобою почала зустрічатися. Все одно дізнався б правду, рано чи пізно. Я йду, ні хвилини не залишусь тут.

Настя швидко зібрала речі та пішла з дитиною.

Заяву вони не написали. Розуміли, що доказів немає, і ніхто цим не займатиметься.

Цей гріх залишиться на совісті Насті.

— Денисе, ти теж винен. Скільки разів я казала, щоби ви з’їхали. Бабуся добра була, шкодувала, а ви… Довели її.

— Та я в шоці мамо… Вітя не мій син, бабусі не стало… А я на роботу вийшов, блог свій видалю. Нісенітниці це все. Треба змінювати життя.

— Добре, сину, час за розум братися.

Денис розлучився з Настею, заперечив через суд батьківство. Працював і почав непогано заробляти. Наталка бачила, як змінила сина та ситуація. Почав прислухатися до її думку, запитувати поради.

Незабаром одружився з гарною дівчиною. Повною протилежності Насті. Наталка з чоловіком були раді, що син нарешті поводиться по-дорослому, по-людськи. І сподівалися, що більше проблем із ним не буде.