– Ти вже закінчила свій будинок, мамо? Коли переїжджаємо? – питає мене дочка. – Нам уже не терпиться все побачити, давай, Новий рік ми там уже зустрінемо, адже стіл є, кухня є, і диван є, а що нам ще більше треба?

– Зачекай, – кажу. – Про Новий рік я подумаю, а про переїзд ще рано говорити, треба все спочатку там до ладу довести.

Останніх 10 років я будувала дім, і ось, нарешті, справа вже до кінця доходить. Будинок вийшов дуже гарний, я і сама не сподівалася, що аж так добре вийде, але старалися всі ми.

Проблема в тому, що у цьому будинку хоче жити моя донька з зятем і онуками, але вона не знає, що у мене за цей час трохи плани змінилися і я не уявляю, як їй про це м’яко розповісти.

Коли 15 років тому я їхала в Італію на заробітки, я про будинок навіть не думала, мені треба було віддати борги, в які я влізла в силу обставин.

Тоді я розлучилася з чоловіком, з яким прожила 15 років, бо він знайшов мені заміну. Але жили ми у його батьків в будинку, тому при розлученні я в прямому сенсі залишилася на вулиці.

Наша тоді 14-річна донька захотіла піти зі мною, хоча і мій чоловік, і його мама пропонували, щоб Юля жила з ними, адже знали, що мені нема куди йти.

Ми з донькою зняли квартиру і стали в ній жити. Я працювала, але заробляла небагато, тому швидко назбирала боргів. Виходу я не бачила, тому як тільки дочка стала студенткою, я відразу поїхала за кордон.

Перше, що я зробила, це купила квартиру. Я була дуже собою задоволена, адже вперше в житті у мене було своє житло.

Та оформила я квартиру не на себе, а відразу на доньку. Юля заміж вийшла, їм житло було потрібне, а я розуміла, що додому ще не збираюся, тому прийняла таке рішення.

Дочка з зятем стали собі жити в квартирі, внуків мені подарували, і я була щаслива від того, що розуміла, що хоч моїй дитині не доведеться як мені по чужих кутках скитатися.

А далі я прийняла рішення будувати дім, бо гроші я заробляла непогані, і треба було і про себе подбати.

З будівництвом я не поспішала, хотіла, щоб все було до ладу. Тому так довго будували.

Дочка моя весь цей час мріяла про те, що ми дім добудуємо, і будемо жити усі разом в ньому, а квартиру будем здавати.

Я теж думала, що саме так і буде, але хто ж знав, що в моєму житті ще стануться такі зміни.

Два роки тому я поїхала на Різдво в село до своєї куми, і там до неї в гості прийшов сусід. Він вдівець, дуже гарна людина, там ми і познайомилися.

Я нічого такого не планувала, але ми з Сергієм почали спілкуватися. Він часто писав мені, ми говорили з ним по відеозв’язку і тоді, коли я повернулася в Італію.

За цей час ми дуже зблизилися, і вирішили, що будемо жити разом в моєму будинку.

Не можу сказати, що у Сергія є якісь корисні цілі, і що він хоче прийти на все готове. Ні. По-перше, у Сергія є гарна машина, а по-друге, усі меблі в наш дім він купує за свої гроші, і бачу, що старається дуже.

Та у Сергія є умова – він хоче, щоб ми офіційно розписалися, і щоб в будинку ми жили самі.

– Це не моя справа. Але ти доньці нічого не винна, у неї є квартира, яку ти їй подарувала, – каже мені Сергій.

Він наполягає на тому, щоб ми жили самі, принаймні, поки-що.

А дочка, яка не підозрює нічого про зміни, які відбулися в моєму житті, наполягає на переїзді, вже валізи почала складати.

Зараз я наче між двох вогнів, мені треба зробити вибір між дочкою і особистим щастям.

Не знаю, як правильно подати інформацію дочці, бо впевнена, що вона може образитися і перестане зі мною спілкуватися взагалі.

Сергій мене запевняє, що цього не станеться, бо дочка доросла і має мене зрозуміти. А яка ваша думка?