— Донька в мене нареченому відмовила. Зустрічалися 2 роки, хлопець нам подобався. Симпатичний, працьовитий, доглядав за Ксюшею дуже красиво. І ось бачиш, до весілля залишилося 4 тижні, все готово було, кафе замовлено, передоплату внесли, а вона передумала, – скаржиться Наталя Віталіївна.

Ксенії, нареченій що не відбулася, 26 років. Її молодика звати Русланом. Дівчина закінчила інститут, після нього жила від мами окремо, влаштувавшись працювати в обласному центрі. Там же винаймала квартиру, там же познайомилася з нареченим.

— Разом не жили, – каже Наталя Віталіївна, – Ксюша вважала співжиття неприпустимим, хоча, звісно, стосунки в них уже були близькими. 2 роки не жарт.

Місяці на 5-му зустрічей і побачень Руслан познайомив Ксенію зі своєю родиною. Сім’я – дві людини. Мама і сестра. Майбутня родичка-сестра молодша за Ксюшу на кілька років. Дівчину тепло прийняли, вона стала частенько бувати на сімейних святах у Руслана.

На днях народження майбутньої свекрухи і сестри, великі спільні урочистості теж збиралися разом. Ганяли на відпочинок за кордон парами: вона з Русланом і його сестра зі своїм другом. Справа логічно йшла до того, що ось-ось Ксюша отримає пропозицію руки і серця.

Руслан старший за доньку Наталії Віталіївни на 3 роки, від мами і сестри він теж жив окремо, у своїй однокімнатній квартирі. Ксенія бувала у нареченого вдома.

— Квартира, як квартира, – розповідала вона мамі, – видно відразу, що жіночої руки там ніколи не було. Ну та нічого, коли одружимося, наведу затишок. Хоча ми й обговорювали з Русланом, що будемо потім брати більшу квартиру у спільну власність.

Обидві мами були задоволені. Спочатку кожна окремо, а 4 місяці тому, коли Руслан покликав Ксенію до РАЦСу, то його мама і сестра приїжджали знайомитися з майбутньою ріднею до Наталії Віталіївни та її чоловіка, вітчима Ксенії.

Майбутні родички одна одній теж сподобалися, знайшлося багато спільних тем, стали часто зідзвонюватися. Навіть створили «сімейний» чат у месенджері, куди кидали листівки до свят, прикольні картинки, де обговорювали майбутнє свято з нагоди одруження молодих.

Загалом, картинка майже ідилічна: усі одне одним задоволені, ще трохи і – чесним бенкетом, та за весілля.

— Сестра Руслана десь місяць тому покликала Ксюшу на дівич-вечір до своєї подруги, – продовжує Наталя Віталіївна, – мовляв, подивися, може ти теж організуєш. Ксюша дівичвечорів не планувала: колишні однокурсниці-однокласниці роз’їхалися хто куди, подруг у неї, було небагато. Але запрошення на той дівич-вечір прийняла.

— Привіт, я – Олена, – десь за півгодини після початку і загального знайомства всіх з усіма відвела Ксюшу в сторонку миловидна дівчина, – а ти наречена Руслана?

Ксенія насторожилася, але кивнула головою. Вона подумала, що Олена «з колишніх» її нареченого.

— Якби, – хитає головою Наталя Віталіївна, – Олена ніколи з Русланом не зустрічалася, Вона просто виявилася “добродійкою”, довірливо повідомивши Ксюші, що у Руслана є позашлюбний син.

— 4 роки йому зараз, – розповідала Олена, – росте без батька. На аліменти його мати не подавала. Руслан її кинув, із хлопчиком не бачиться, визнавати його відмовляється. Хоча навіть тест на батьківство підтвердив, що він батько.

Ксенія кілька днів мовчала, обмірковуючи інформацію, а потім у лоб запитала про дитину в нареченого. Той не став відпиратися:

— Так, є. Ми тоді їздили на риболовлю великою компанією. Хлопці, дівчата. З деякими я не був знайомий. Перебрали. Сталося. «Одноразова акція», я й не пам’ятав потім ні обличчя цієї Олі, ні її імені. А потім вона зателефонувала і сказала, що буде дитина.

— І що ти? – запитала Ксюша.

— А що я? – обурено відповів Руслан, – Не одружуватися ж мені на кожній партнерці було. Не повірив, якщо зі мною так легко в неї все сталося, де була гарантія, що я – автор її живота?

Потім тест зробили, коли дитина зʼявилася . Ну і що, що я виявився батьком? Аліменти платити?

Вона не подавала, сказала, що їй це не треба. Дитину визнавати? Ксюх, ти уяви, якби так усі визнавали своїх дітей, то скільки б було в нас батьків багатодітних?

Руслан сказав, що з дитиною він не зустрічався, йому це нецікаво. Як і з ким росте зараз дитина – не його проблема. Усе, мовляв, забудь, не бери в голову.

— А Ксенія сказала нареченому, що весілля не буде, – каже Наталя Віталіївна, – ну добре б завдаток за кафе і куплену сукню, це всього лише гроші. Але ось так рвати стосунки? Хіба мало що в кого колись було. Усі не святі.

— Руслан не хлопчик 17 років, Ксюшо, – зателефонувала майбутній невістці мама Руслана, – кожен має право на минуле. Ти за нього заміж незайманою йдеш чи що?

— Не незайманою, – погодилася Ксенія, – і так, кожен має право на минуле. Але не від кожного минулого бувають діти.

— Ксюша, – пробувала поговорити з донькою Наталія Віталіївна, – ну чим тобі може завадити ця дитина? Яку загрозу вона несе для твого шлюбу? Ця Оля після тесту жодного разу в житті Руслана не з’явилася. А з’явиться і що? У твого вітчима теж є син від першого шлюбу і що?

Зустрічається, аліменти платить, усе спокійно.

— Ти про те, що в твого чоловіка є дитина, – відповіла донька, – одразу знала. А мені Руслан про таке важливе ні словом не обмовився. Але ж це не фантик втратити! Я від сторонніх людей дізналася про минуле нареченого. Не збрехав, а просто не сказав? А мав би сказати, мамо. Річ навіть не в тому, чи виникає ця дитина в нашому житті, чи виникне, чи вимагатиме Оля встановлення батьківства, чи ні. Річ, мамо, у тім, що Руслан зі мною не був відвертим. Я збиралася з ним сім’ю будувати. А в сім’ї не повинно бути місця для брехні й приховування.

— Ідеалістка, життя обламає, – в серцях сказала Ксенії сестра Руслана.

А ви як вважаєте? Ідеалістка? Чи все правильно, приховав ключову інформацію про себе – ненадійний супутник життя?