– Викидати такі шалені гроші на ресторан? Це ж абсолютно недоцільно! – сказала мені донька, коли я запропонувала їй прийти на святкування мого ювілею в ресторані. – Мамо, ти нас просто здивувала. Ми донечці нещодавно п’ятиріччя святкували вдома. Все чудово пройшло, і жодних ресторанів нам не потрібно було.

Її підтримала невістка:

– Краще б ви ці гроші нам із Олегом віддали. Ви ж прекрасно знаєте, що нам ще кілька років кредит виплачувати.

– 25 гостей? Це ж практично як маленьке весілля! Як ти взагалі таке вирішила? У наш складний час, коли гроші потрібно берегти, а не витрачати на якісь святкування, – обурено додала донька.

Мене підтримала лише сестра:

– Ірино, гроші ж твої? Ти їх не вкрала, ні в кого не просила, і нікому нічого не винна. Ти варта того, щоб хоча б раз у житті зробити собі красивий ювілей! Адже такі дати, як 55 років, трапляються лише раз.

Мій день народження наприкінці жовтня. За все своє життя я жодного разу його по-справжньому не святкувала, бо завжди шкодувала грошей. Ми з чоловіком виховували двох дітей – сина і доньку – і завжди ставили їхні потреби на перше місце.

Був час, коли чоловік їздив на заробітки, і нам вдалося відкласти трохи грошей. Коли донька вийшла заміж і купувала квартиру, ми дали їй половину потрібної суми.

Кілька років тому одружився і син. Жити з нами вони з дружиною не захотіли, хоч ми їм це пропонували. У результаті вони взяли квартиру в кредит, а ми з чоловіком взяли на себе обов’язок щомісяця виплачувати його частину. Ми обоє працюємо і ще здатні собі це дозволити.

Зараз я маю власні заощадження. Щомісяця відкладала по три тисячі гривень і назбирала 35 тисяч. Цієї суми вистачило б, щоб організувати ювілей у ресторані. Але діти вирішили зіпсувати мені плани, оголосивши, що вони не прийдуть.

Чоловік мене повністю підтримав. Він каже, що я заслуговую на те, щоб одягнути гарну сукню, зробити зачіску та макіяж, і почути теплі слова на свою адресу.

– Нема чого стояти біля плити два дні до свята, а потім ще півночі посуд мити після гостей, – сказав він. – Один раз у житті можна дозволити собі гарно відзначити важливий день.

А ось синова дружина має іншу думку. Вона переживає, що якщо я витрачу гроші на ювілей, то кілька місяців вони самі виплачуватимуть свій кредит. А вони до цього не готові, адже звикли до комфортного життя і не хочуть собі в чомусь відмовляти.

Нещодавно я зайшла до них у гості й побачила купу нової техніки. Запитала, звідки гроші взяли. Відповіли, що взяли все в кредит.

Я такого не розумію. Навіщо набирати стільки зобов’язань? Спочатку виплати одне, а потім бери інше. Але вони так не хочуть – їм потрібно все й одразу. І розраховують, що ми з чоловіком завжди їм допомагатимемо.

– Пробач, мамо, але ми в ресторан не прийдемо, – сказав син.

– Чому?

– Бо це затратно, а у нас кредити, – відповів він.

Сестра була права, коли сказала:

– Ти занадто їх опікала. Через це вони виросли невдячними. Вони не розуміють твоїх бажань і не цінують тебе.

Мені як людині дуже прикро, а як мамі – ще більше. Я віддавала їм усе найкраще, і зараз ми з чоловіком багато їм допомагаємо. То чому ж вони не можуть хоча б раз у житті підтримати мене?

Тепер я стою перед вибором: чи замовляти ресторан, навіть якщо діти не прийдуть? Що скажуть люди, коли побачать, що на моєму святі немає рідних дітей?

Або ж краще відмовитися від святкування і просто поділити гроші між дітьми, як вони цього хочуть?