— Бабуль! – у кімнату до бабусі забігла дев’ятнадцятирічна довговолоса брюнетка. – Спиш?

— Ні, внучечко, – стривожена Тамара Ігорівна присіла на ліжку.

— Я виходжу заміж! – радісно повідомила Надя.

— Та ти що?! – сплеснула руками жінка і почала охати. – А як же навчання?

— Баб, кому потрібне це навчання? – скривилася дівчина і схрестила руки на грудях. – Все одно я не працюватиму вчителем.

— А як же ти жити далі зібралася? – Тамара Ігорівна поправила руками дужки окулярів.

— Нормально зібралася. Кажу ж, заміж виходжу, – вимовила Надя, якій набридло слухати стареньку.

— Ти сподіваєшся, що чоловік утримуватиме тебе? – Похитала головою жінка. – Кине тебе…

— Куди він подінеться? – пирхнула дівчина, поправивши рукою довге волосся. – Він голий, як сокіл.

— А ти, можна подумати, наречена з посагом, що він триматиметься за тебе? – зневажливо хмикнула Тамара Ігорівна.

— Звичайно буде! – Вигукнула Надя. – До речі, я якраз із цього приводу й хотіла поговорити.

Бабуся, почувши слова онуки, напружилася. Здавалося, вона вже розуміла, про що йтиметься.

— Бабуль, оскільки я заміж виходжу, то звільняй мою квартиру, – заявила Надя і сіла на кришку столу.

— Яку ще квартиру? – примружилася Тамара Ігорівна.

— Цю! Ти ж мені її віддала, – дівчина почала голосно чавкати жуйкою.

— Я подарувала її з тим розрахунком, що вона тобі після моєї смерті дістанеться, – стривожено посміхнулася жінка.

— Хто винен, що я виходжу заміж, а ти досі жива. Не я ж? – Надя зістрибнула на підлогу.

— Мені нема куди йти, – заперечила старенька, розуміючи, що внучка хоче, щоб вона пішла.

— Мені байдуже, – дівчина надула з жуйки велику бульбашку і голосно її луснула. – Є для вас спеціальні будинки. Туди і йди.

— Як же так, Надюш? Я ж тебе після смерті Люди ростила, – Тамара Ігорівна стала від хвилювання заламувати руки.

— Бабусь, ось тільки не треба тиснути на жалість, не прокотить, – роздратовано промовила дівчина.

— Ні, як хочеш, але я нікуди не піду! – войовничо заявила бабуся. – Це моя квартира, і я помру тут!

— Ще цього мені не вистачило, – гидливо скривилася Надя. – Даю тобі тиждень!

Проте невдовзі дівчина зрозуміла, що Тамара Ігорівна з’їжджати із квартири не збирається. Цією проблемою вона вирішила поділитися з майбутнім чоловіком, який одразу знайшов вихід.

— Іди до суду, хай її виселяють примусовим чином, – підказав чоловік, який тільки й чекав на момент, щоб в’їхати до двокімнатної квартири Тамари Ігорівни.

Надя не стала відкладати справу в довгу шухляду і наступного ж дня заявилася до суду. За місяць сімдесятип’ятирічну Тамару Ігорівну примусово виселили із квартири. Куди піти, жінка не знала, тож поклала свої речі під сходи та залишилася на ночівлю у під’їзді.

Вранці її помітила сусідка Люба із третього поверху. Вона здивовано зупинилася біля сплячої жінки і торкнулася її за плече.

— Тамара Ігорівно, а ви чого тут?

— Надя вигнала мене.

— Ось змія! Потрібно поліцію викликати! – заметушилася сусідка.

— Вони ж мене й вигнали. Я квартиру внучці подарувала, тож там вона господиня, – на очах жінки виступили сльози.

— Треба щось робити, а поки ходімо до мене. Не в під’їзді ж ночувати, – Люба допомогла Тамарі Ігорівні піднятися та стягати речі до себе у квартиру. — А що це за синці у вас на руках?

— Надя виганяла, – з гіркотою зітхнула бабуся.

Сусідка осудливо похитала головою, але не стала вимовляти все, що думає про невдячну онучку.

Увечері Люба вирушила до юриста, щоб поговорити з ним щодо ситуації, що розгорнулася довкола літньої жінки.

— Чи можна якось повернути квартиру? – Запитала сусідка після того, як повідала юристу історію Тамари Ігорівни. – Надя навіть руку піднімала на бабусю.

— Потрібно побачити документи, – задумливо процідив молодий чоловік. – Якщо там є лазівка, то є надія.

— Ось, що я знайшла у бабусі, – Люба простягла мультифорку з пошарпаними паперами.

Чоловік почав зосереджено вивчати документи. За десять хвилин він підвів очі на жінку.

— Шанс є! До чого досить великий! – юрист із задоволеним виглядом потер спітнілі долоні. – Знайшов я тут дещо, чого не врахувала безглузда онука! – Додав він і відкинувся на спинку крісла.

Люба напружилася і стала нервово смикати край піджака, з нетерпінням чекаючи на пояснення. Їй щиро було шкода тітку Тамару, підло видворену рідною онукою в під’їзд.

— Нова господиня квартири не помітила однієї важливої ​​приписки у договорі. Тамара Ігорівна має право його скасувати, якщо вважатиме, що отримувач скоїв замах на її життя чи здоров’я.

Про те, що квартиру можна повернути, Люба повідомила пригніченій жінці.

— Ні, Надя – моя внучка, я не можу її вигнати на вулицю, – запротестувала старенька. – Краще я в дім літніх піду.

Скільки її не намагалася переконати сусідка в тому, що внучку треба провчити, але Тамара Ігорівна так і залишилася на думці. Наступного дня вона попросила Любу відвезти її з речами до будинку для людей похилого віку.

Надя, забувши про покинуту бабусю, вискочила заміж і почала жити з чоловіком у двокімнатній квартирі.

Однак довго насолоджуватися щастям їй не довелося. Під час одного із застіль, яку парочка любила влаштовувати у себе, квартира повністю вигоріла.

Чоловік Наді, зрозумівши, що тепер ловити нема чого, а ремонт робити нема на що, кинув дружину і пішов до іншої.