– Сестричко, ти просто молодець! Оце круто, – сказав мій брат із захопленням, коли я запросила його на новосілля.

Ми з чоловіком нарешті переїхали у наш заміський будинок, будівництво якого тривало кілька років. Мені 40 років, 15 із яких ми з чоловіком прожили разом. Майже весь цей час ми відкладали гроші на дім мрії.

Результатом ми задоволені, хоча процес потребував чимало часу й фінансових вкладень. На входини запросили лише найближчих людей. Приїхали священник для освячення дому, батьки чоловіка, його сестра з родиною, моя мама й брат Валерій.

Брата я запрошувати не хотіла через непрості стосунки між нами, але мама наполягла, адже вона завжди прагне, щоб ми жили дружно. Вона переживає, що після її смерті ми залишимося одне одному єдиною опорою.

Однак я не поділяю її поглядів. З Валерієм ми були близькими тільки в дитинстві. З часом його прагнення до легких грошей і небажання працювати тяжко призвели до постійних фінансових негараздів.

Валерій часто позичає, продає й купує щось, але в свої 45 років досі орендує житло, водночас їздячи на дорогій машині, яка, на думку мого чоловіка, йому не належить.

Нещодавно брат просив у мене позичити 400 тисяч гривень на бізнес. Я відмовила, бо ці гроші потрібні були для завершення нашого будинку. Навіть якби мала зайві кошти, не дала б їх, бо знаю: бізнес – це не його.

Образившись, Валерій взяв кредит у банку. Я дивувалася, як йому це вдалося без офіційної роботи. Його справа прогоріла, а борги зросли через відсотки.

Через кілька днів він приїхав до мене з пропозицією: продати мамину квартиру, погасити борги, а решту грошей вкласти в «перевірену справу». За його планом, мама мала б тимчасово жити в нас.

Я відмовила братові. На моє здивування, мама підтримала його ідею. Вона навіть образилася на мене за те, що я не хочу допомогти братові, хоч маю можливість.

– Мамо, я лише хочу, щоб ти мала свій власний дім і залишалася незалежною, – намагалася пояснити я.

Однак вона впевнена, що я маю підтримати Валерія. Чоловік категорично проти того, щоб мама переїжджала до нас. Я розумію його, адже зараз моя родина – це чоловік і діти, і саме про них я повинна дбати в першу чергу.

Що ви думаєте? Чи правильно я вчинила? Чи варто дозволити братові продати мамину квартиру й прийняти її до нас?