Мої діти не перестають мене дивувати своїм мисленням і тим, що їм всі зобов’язані. Мені просто цікаво, це у всіх діти звикли так жити, чи це я так виховала своїх дітей? Нещодавно мій син і невістка попросили мене почати сидіти з онуками на постійній основі, щоб вона могла працювати. Я все розумію, але дітей вони народжували в першу чергу для себе, а не для мене. Чому я повинна виховувати їх? Звичайно, ми сім’я, але батьки в першу чергу вони, і тільки вони повинні розуміти в якому руслі повинні зростати їхні діти. Якщо такі очевидні істини їм не зрозумілі, то, знову ж таки, навіщо ставати батьками?

Я відразу сказала, що категорично проти такої пропозиції і готова тільки зрідка брати їх до себе, як це було в моєму дитинстві. У моїй же молодості нам з чоловіком і в голову не могло прийти таке, щоб попросити на постійній основі своїх батьків посидіти з нашими дітьми. У батьків було своє життя, своя робота. Так, нам теж було тоді дуже важко, але ми змогли і подолали все разом. А зараз що? Ледь що, будь-які незначні труднощі і кожен готовий здатися, навіть не спробувавши вирішити проблему.

Я також поговорила зі своїм сином наодинці і висловила все, що думаю про їх пропозицію мені. Він також не став приховувати свого ставлення до мене після моїх слів і почав розповідати про те, що у них кредит і простіше буде, якщо обоє вони будуть працювати, так їм буде значно легше. Ситуація не з приємних, звичайно, наскільки я розумію, однак чому вони не подумали про це перед тим, як стати батьками двох діток? Заради якої мети вони взяли на свої плечі дві настільки важких справи – кредит і діти, – а після вибрали одне?

Я з сином говорила відверто, сказала, що зараз потрібно зосередитися на всьому відразу, а не на чомусь одному. Адже якщо упустити виховання дітей, то з роками вони про це пошкодують.

Роботу завжди можна знайти при бажанні. Зараз останнє, що вони повинні робити, це упускати ті ранні хвилини зі своєю дитиною. В якості альтернативи я запропонувала їм деякий час пожити у нас, проте вони відразу відмовилися. І в цьому вся їх суть: стверджують, що вони самостійні, проте не здатні вирішити свої проблеми і просять допомоги у мене. А найцікавіше те, що коли я пропоную конкретний варіант виходу з такої складної ситуації, то мені кажуть про самостійність і закривають двері. Я дуже надіюся, що мої діти швидко одумаються і перестануть себе шкодувати, адже зараз всі люди так живуть.