– Скажи своїй мамі, щоб більше нам ці черепки не присилала. Сором людям сказати, що свекруха в Італії, а нічого, крім старих речей не передає! От навіщо мені всі ці тарілочки? – Наталка розбирала сумку, яку передала свекруха з Італії, і її обуренню не було меж.

Андрій і сам почав розглядати тарілочки, чайник, різні статуетки, які передала мама:

– Ну чого ти завелася, Наталко? Вони навіть дуже красиві. У нас таких немає. Ти б раділа, що хоч щось мама дає нам. Он і макарони є, і кава, і цукерки.

– Андрію, я розумію, що ти її захищаєш, бо це твоя мама. Але має бути всьому межа – вона там в Італії заробляє щомісяця по тисячі євро, а нам перепадає тільки цей непотріб. Зрештою, якщо тобі все це так подобається, то забирай, і сховай у свою шафу, бо я це все завтра на смітник віднесу.

Наталя була настільки накрученою, що Андрій повірив, що саме так завтра дружина і зробить, тому поспішив все швидко забрати з перед її очей.

Поки ніч сумку з “непотрібними” на думку його дружини речами, пригадав свою маму і з теплотою мимоволі усміхнувся. “Мама завжди була такою, все додому тягла, а тато злився”, – пригадав Андрій.

Жили вони в невеликій однокімнатній квартирі, яку батько отримав від заводу. Місця і так було мало, а мама постійно купить то якийсь сервіз, то набір рибок, то стакани з кришталю – і все це за великі гроші, бо ж то все був дефіцит, і треба було по блату усе діставати.

Мама все тягла до хати, а тато злився, бо вже в їхній невеликій стінці Оксамит, не було місця взагалі.

– Мені вже нема куди сорочку із штанами поставити, а ти все тягнеш додому ці черепки. Припиняй, Маріє, бо винесу все на смітник одного прекрасного дня, – бурчав батько.

– Михайле, але ж воно таке гарне! Квартира якась тепліша з цим усім стає, в ній наче душа з’являється, – виправдовувалася Марія з дитячою щирістю.

Ці спогади для Андрія є дуже теплими. Він маму свою любить і поважає, і йому не треба від неї грошей, аби лише вона сама була жива-здорова. Батько у засвітах вже 16 років. А мама 8 років тому в Італію на заробітки поїхала, щоб собі на старість щось підзаробити.

– Поки маю сили, сину, то поїду, щоб собі на пенсію щось скласти, аби тебе зайвий раз не тривожити і не просити. Тобі про свою сім’ю треба буде дбати, – сказала мама.

– Не хвилюйся, мамо, я тебе точно не залишу, – пообіцяв Андрій. Говорив він це щиро, бо справді був чудовим сином.

Мама додому приїжджала не часто. Свою однокімнатну квартиру вона квартирантам здала. Спочатку вона пропонувала Андрію з Наталкою там жити, та невістка не захотіла, сказала, що вона варта більшого. Довелося Андрію знімати житло.

Мама йому тихенько шепнула, що гроші з оренди її квартири він може відразу брати собі, щоб хоч якось компенсувати всі витрати.

Андрій відмовлявся, незручно йому перед мамою було, але Наталка наполягла, що вже краще хоч так, ніж ніяк. Невістка, взагалі, сподівалася на значно більшу допомогу від свекрухи-заробітчанки. Інші мами по тисячі євро щомісяця висилають, а тут крім цього як вона називала непотребу, нічого немає.

Коли Марія оголосила, що додому їде нарешті, Наталка чоловіка відразу попередила, щоб ноги її у них не було.

– За 8 років нічого не передати! Сором який! Теж мені заробітчанка – іншим мами і квартири, і машини купують, а тут просто нічого не дала. То за що я маю приймати її в своєму домі? – заявила дружина.

– Наталко, це вже занадто! Ти маєш її поважати хоча б за те, що вона моя мама. Тобі зрозуміло? – вперше за весь час сімейного життя підвищив на дружину голос Андрій.

До приїзду матері він виселив квартирантів і гарно прибрався в її квартирі. Сам зготував обід, і став чекати.

Марія, як завжди, приїхала з купою сумок, в яких були… черепки.

– Ось, Андрію, поглянь, яка гарна тарілочка. Знаєш, у італійців такі красиві тарілочки на стінах висять. Ти допоможеш і мені на кухню кілька таких повісити?

Син дивився на маму і не переставав дивуватися – доросла людина, а таким дрібницям радіє як дитина. Мама таки точно не до заробітків, бо жодного слова про гроші не сказала, лише чудувалася, яка красива та країна Італія.

– Андрію, а в італійців також все старе, раритетне в ціні. Там, де я працювала, були і старі меблі, і старий посуд, але саме в цьому і весь смак. Італія, синку, підкорила моє серце.

На наступний день Марія зателефонувала синові і попросила зустрічі з ним, сказала, щоб і Наталка прийшла.

– Це твоя мама, ти і йди, а я не збираюся її бавити. Вона мені нічого не дала, то й від мене на старість нічого не отримає.

Цього разу Андрій вже не став нічого говорити дружині. Просто зачинив за собою двері, а по дорозі думав, як їм далі жити, і коли вона такою стала?

– Сину, ти тільки на мене не ображайся, але я все вирішила, і буде так як я скажу. Я квартиру хочу тобі купити. Сьогодні підемо вибирати, – сказала Марія при зустрічі. Вона щиро була здивована, чому не прийшла невістка.

Коли Андрій прийшов додому, він зібрав свої речі і сказав дружині, що йде від неї, бо не може більше миритися з її меркантильністю.

Квартиру, яку мама купила, Андрій наполіг, щоб Марія на себе і записала. А то раптом Наталка захоче на неї претендувати.

Справа не в квартирі, справа в людяності. Батьків треба любити не за гроші, а за те, що вони просто є.