Ну, знаєте, не для того я свого сина виростила сама, і так важко, щоб він жив за такою жінкою, як моя невістка Вероніка. Оце я вже її роздивилася.

Син у мене пізній, тому я навіть не приховую, що дуже його люблю і дуже багато в нього вклала сил. Але йому так не пощастило з дружиною, я вважаю, що йому точно потрібна інша.

Бо що буде з цієї? А ніякого толку з неї не буде. Це я побачила. А як підуть діти, то взагалі все ляже на мого сина.

Новорічний стіл, щоб ви розуміли, готував він. Вона ходила на корпоративчик з дівчатками якимись своїми. Прийшла майже о 19 вечора. Я, звичайно, сину допомагала.

Наготували ми: запечену індичку, оселедець під шубою, кілька салатів, серед яких мій улюблений «Олів’є», фаршировані яйця, домашню випічку — булочки з маком і лимонним кремом. Син навіть пиріг із м’ясом спік, уявляєте?

А Вероніка? Прийшла з нафарбованими губами, у сукні, наче з глянцевого журналу, сіла за стіл, взяла келих шампанського й сказала: «Ну що, ви тут справилися?»

Я тоді мовчала, бо свята ж, не хотіла псувати вечір, але серце в мене розривалося. Як вона може так ставитися до мого сина? Він у неї, виходить, і чоловік, і кухар, і слуга!

Але найгірше сталося наступного дня. Я прокинулася рано, зібралася розігріти їм вчорашнє, щоб усі поснідали разом, як належить. Але ні!

Вероніка встала, випила каву — і на масаж. Як ні в чому не бувало. Син сидів за комп’ютером, щось робив по роботі, потім у магазин пішов. І це після того, як весь стіл самотужки підготував!

Вероніка ж повернулася, розляглася на дивані, запалила свічки, взяла якусь книжку і цілий день нічого не робила. Син знову ходив туди-сюди: то посуд мив, то сумки розпаковував. Я не витримала, спитала:

— А що, Вероніко, ти сьогодні приготувати нічого не збираєшся?

Вона на мене глянула, як на дитину, і каже:

— Та вчора ж наготували, а зараз мені треба відпочити.

У мене аж всередині похололо. Відпочити? Від чого? Від корпоративів? А син мій? Коли він відпочине?

Знаєте, я оце поїхала додому, бо інакше б я не витримала. Минуть свята, і я обов’язково буду говорити з сином, щоб він шукав собі іншу дружину. Це не діло.

Вероніка — дівчина красива, я це відразу помітила, як тільки син привів її знайомитися. Висока, струнка, з довгим волоссям, завжди доглянута, одягнена як з обкладинки журналу. Але краса ця — лише зовнішня.

За два роки шлюбу я так і не побачила в ній господині. Чоловік, дім, турбота про родину — це ж основне, чи не так? А вона? Все її життя — це манікюри, спа, книги і серіали.

Я завжди вчила свого сина бути відповідальним. І він таким виріс. Микита — розумний, добрий, турботливий. Завжди думає наперед, допомагає мені. Як він може тягнути на собі людину, яка навіть не вважає за потрібне приготувати вечерю?

Скажете, я втручаюся? А як інакше? Хто, як не мати, підкаже? Ось мине ще рік, а там, не дай Боже, діти підуть. Що вона робитиме тоді?

Не хочу, щоб мій син тягнув усе на собі. Я думаю, треба діяти. Я маю поговорити з ним. Бо, знаєте, я не для того його виростила, знайде ще собі долю, гідну якусь дівчину-господиню – я впевнена.

Джерело