Та я однаково його завжди любила. Через свій норов, він не мав ніколи друзів. Мені навіть його шкода було. Думала з віком переросте. Але де там. З часом він поїхав на навчання в інше місто, а я залишилась в батьків. Наші шляхи розійшлися.

Роки минали та врешті зустрів Максим своє кохання. Ми всі дуже дивувалися, хто ж його обрав з таким норовом. А тоді познайомились з Оксаною. І все стало ясно. Вона була ще неприємніша, ніж Максим. Під час першого знайомства з нами висловила своє “фе” моїй мамі.

Тоді ненька так старалася гарний стіл накрити. А дівка просто так сіла за стіл з перекривленим

обличчям:

— Я таке не істиму!

Могла хоч вдати, що все їй подобається. Та ми усі зробили тобі висновок, що вони з Максимом знайшли один одного. Згодом відгуляли весілля. І розійшлися. Та минуло кілька років і свого Тараса зустріла я. Покохала щиро, хлопець простий, з дуже приємної сімʼї, його батьки такі прості та веселі. Я від них була в захваті.

І ось перед самим моїм весіллям моя мама мала ювілей. Запросила всіх. Тоді мій брат вперше й познайомився з Тарасом і його сімєю.

– Що це ти за клоуна собі знайшла? Кращих не

було?

— Тарас дуже добрий, я його кохаю!

• Господи, а його сімʼя, ти їх бачила?
• Перестань, мене все влаштовує!

  Тоді він весь вечір демонстрував свою зверхність, а Оксана, не приховуючи цього, кепкувала з рідних

  Тараса.

  В мене залишився жахливий осад. Те ж було

  в мене на весіллі. Кортіло просто виставити брата з

  його дружиною з ресторану. Та мама благала цього не робити.

  Згодом ми знову досить довго не спілкувалися. А тоді я народила і ми знову вирішили всіх зібрати на хрестини. Утім свято зібралися дома влаштувати, адже вже досить прохолодно. І ось до нас приїхали рідні чоловіка. Навезли мені чимало різного, так приємно було. Свекруха ще й торта домашнього спекла. А тоді прийшов Максим з Оксаною, ще й запізнилися.

  Невістка увійшла у спальню, де я годувала дитину і

  складала подарунки. Почала все передивлятися.

  – Боже, який несмак! Хто ж такий жахливий костюм

  купив дитині? Певно твоя свекруха, – реготала вона.

  — Зовиця, але не такий він і страшний.

• А ще що? Як людям не соромно це дарувати?
• А ти подарували речі від свого сина і думаєш, що

• це краще? – не витримала я.

• Там все нове!
• Ага, лиш те, що тобі не сподобалось! Думаєш, я не

• пам’ятаю, що вам дарували ось ту ковдру?

  Вона почервоніла й вийшла. Тоді прийшов брат.

• Нащо ти мою дружину принижуєш?
• Знаєш, що, брате, йдіть собі з Богом!
• Ти що нас виганяєш?
• Так, інакше потім пошкодую! І на весілля так треба

• було зробити!

  Вони пішли, ще й мамі гидоти про мене з Тарасом наговорили. Вона так засмутилась. Та я про своє рішення не шкодую. Треба таких людей на місце ставити. А ви як гадаєте?

  Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації?

  Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям:

  ЧИ

  . Ваша реакція має значення!

  Що ви думаєте про цю новину? думкою в коментарях та обговоріть з іншими!

  ВАМ БУДЕ ЦІКАВО

  Поділіться своєю