Ні, не його велика квадратура, миші чи хатні справи. Нахабні родичі – от найбільше зло на цьому світі. 

Рік тому ми з чоловіком здійснили нашу найбільшу мрію – власний будиночок. До того відкладали 3 роки, важко працювали, на всьому економили. Навіть довелося продати машину та влізти у борги, аби купити земельну ділянку. 

А потім довгий ремонт. Мені здавалося, що це триватиме вічно. Там криво поставили плитку, тут розбили дзеркало, десь не рівні стіни і так по колу. Я вже не хотіла їхати на будову, аби зайвий раз не нервуватися. Добре, що у мого Данила такі залізні нерви та він командував будівельниками. Ті, хто з нуля будували будинок, нас чудово зрозуміють, що це за пекло.

Також нам дуже допомагали мої батьки. Мій тато сам майстер, тому зробив на станку красиві меблі на кухню та у вітальню. Мама привезла з села саджанці квітів та ми разом висадили гарні клумби біля будинку. 

На території будинку є ще невелика лазня, гараж та альтанка, аби влаштовувати посиденьки з друзями чи сусідами. 

Так от, мої батьки нам найбільше допомагали та не напрошувалися у гості без дозволу. Хоча я дуже радію, коли вони приїжджають до нас на вихідні відпочити.

А от свекруха та молодші брати мого Данила… Ну це такі нахаби, яких ще світ не знав, чесно. Коли нам дійсно була потрібна допомога щось важке перенести, поприбирати, чи просто забрати меблі з Епіцентру, то все, їх нема. 

Ой, у мене щось так голова болить. Ну куди мені ще в магазин з тобою їхати. то через весь Львів маршруткою добиратися. 

– Може, Влад чи Андрій допоможуть? Бо там декілька крісел треба забрати і постіль.

– Ага будуть вони через ті меблі надривати спини. Замов вантажників. 

І ми витратили дуже багато грошей на доставку. Хоча у братів є великі машини, всі речі могли поміститися в багажник. 

Однак, коли ми закінчили нарешті будівництво – диво, про нас згадали родичі! Щосуботи пані Ольга приїздила у гості на шашлики. Звісно, продукти та м’ясо мали купувати ми. А вона ніжилася на сонечку та ходила в баню.

Мені навіть інколи здавалося, що свекруха навмисне домовилася з Владом та Андрієм, і вони чергувалися щосуботи. Звісно, чоловіки брали з собою дітей, жінок. А я мала ті голодні мордяки годувати.

Правда, спершу ми не могли відмовити. Ну бо як то – рідних братів та маму додому не пустити. Але скоро такі “гості” дуже негативно впливали на наш родинний бюджет. А ми ще не встигли борги віддати за ремонт та іпотеку оплатити. Так от, зараз на носі новорічні свята. Спершу я хотіла запросити друзів до нас у гості. Але передумала. Ну мені треба 31 грудня всю хату мити і їсти готувати?! Спасибі, в цей день я хочу розслабитися, а не різати салати, як той самурай

Тому домовилися, що поїдемо у гори. Наші куми якраз мають дачу у Сколе, то десь годину їхати від Львова. Буде суто доросла компанія, дітей залишають на бабусь та дідусів. А ми собі відпочинемо, покатаємося на лижах чи санчатах. А ще у кумів є чан великий, місця всім вистачить. 

Свекруха, до речі, знала про нашу відпустку на новорічні свята. І наступного дня приїхала та почала говорити за святкування:

– А до мене має родичка приїхати з Одеси. Вона ще ніколи у Львові не була. Але от вона не сама, а з чоловіком та онуками. 

– Ну гарно їм відпочити.

– Так, але от як ми всі помістимося у моїй двушці. Я тут подумала, що було б добре, якби ти віддала ключі від будинку. Вони поживуть 3 дні. Вас і так вдома не буде.

– З якого це дива? Вибачте, але ми не безкоштовний готель для ваших родичів. Нехай тоді шукають номер у хостелі чи орендують житло подобово.

– А ми думали тут зустріти Новий Рік. Ну хіба тобі важко? Ви і так у Сколе їдете, нікого вдома не буде. А я за будинком догляну!

– Ви не розумієте української? Ні. Якого милого чужі люди тут житимуть? Бо це якісь ваші родичі? Ні, обійдуться

Якраз додому повернувся чоловік. І свекруха таку акторку включила, ну просто Оскара не вистачало:

– Сину, твоя жінка взагалі розум втратила. Чуєш, що мені каже? Хоче тітку Раю на вокзалі залишити ночувати. 

– Чому на вокзалі? 

– От, а я кажу, щоб родичка у вас пожила.

– Ага, ще чого? Може, їй на вокзалі дійсно краще буде?

Свекруха образилася та поїхала додому. Декілька днів поспіль намагається через братів якось вмовити мого чоловіка, аби той пустив родичів у будинок. Бачте, всі хочуть у нас новий рік святкувати

 Якщо я побачу Влада, Андрія чи якусь тітку біля брами – то спущу псів. Повірте, наш Рекс боляче кусає. Може, хоча б та до вас дійде! – кричав у слухавку чоловік. 

От скажіть, це у нас такі нахабні родичі попалися? Чи є ще люди, які страждають від надокучливих гостей? Я вже дійсно готова огородити дім колючим дротом та вирити яму, аби тільки ніхто не смів без дозволу заходити.