Олена втомлено сіла на старий диван, тримаючи в руках зошит, в який вона записувала усі сімейні витрати на продукти і різні. Ще один місяць добігав кінця, а грошей ледве вистачало на оплату орендованої квартири.

Жінка вкотре перераховувала усе, переглянула свої записи, сподіваючись знайти спосіб заощадити хоч трохи.

– Олеже, ти вдома? – запитала вона.

– Так, я на кухні, – озвався чоловік.

– Мама нещодавно моя дзвонила, питала, як ми.

Олена напружилася. Дзвінки Наталі Павлівни зрідка закінчувалися чимось добрим.

– І що ти їй відповів на це?

– Правду їй усю сказав, – зітхнув сумно Олег. – Що грошей зараз нам зовсім вистачає. Вона каже, може нам до них переїхати? Хоч на квартирі зекономимо, а це нормальні гроші.

Олена похитала головою:

– Ні, Олеже. Ми вже обговорювали з тобою не раз це. Я не хочу жити із твоїми батьками.

– Але ж це тимчасово, – наполягав Олег. – Це все поки не встанемо на ноги.

– Тимчасово це може розтягнутися на довгі роки, повір, я знаю, що таке “тимчасово”, – стояла на своєму дружина. – До того ж у мене є інша ідея.

Олег підняв очі від телефону:

– Яка?

Олена глибоко вдихнула:

– Пам’ятаєш мою подругу Надію? Ми з нею давно спілкуємося, вона запропонувала мені відкрити спільний онлайн-магазин.

– Який ще такий магазин? – насупився Олег.

– Онлайн-магазин, будемо там одяг дитячий продавати, – квапливо пояснила чоловікові дружина. – Надія вже має досвід у цій справі, клієнтську базу. Потрібен лише стартовий капітал та допомогла, адже самій все це контролювати і втілювати в життя важко, тут підтримка потрібна.

– І де ти візьмеш цей стартовий капітал, цікаво? – іронічно посміхнувся Олег. – У нас кожна копійка зараз на рахунку.

– Можна просто взяти невеликий кредит, – Олена дістала з зошита якісь свої розрахунки, щоб чоловікові показати. – Дивись, я все прорахувала. За хорошого прогнозу окупиться за півроку.

Чоловік досить скептично переглянув записи:

– Олено, це все лише твої мрії. Не можна так ризикувати і жити надіями на краще лише.

– Але ж ми не можемо вічно жити в таких умовах! – відповіла сердито дружина. – Я хочу чогось досягти, а не просто жити на останні копійки від зарплати до зарплати.

У цей момент у двері хтось подзвонив. Олена дуже здригнулася, адже вони нікого не чекали.

– Мамо? – здивувався Олег, відчиняючи двері. – Ти чого без попередження прийшла? Щось сталося?

– А що, тепер до рідного сина не можна зайти? – Мати рішуче пройшла до квартири. – Я хвилююсь за вас. Як ви тут живете у цій норі?

Свекруха критично оглянула невелику кухню, на поличках якої було багато різних дрібниць:

– Олеже, синку мій, переїжджайте жити до нас. Навіщо вам це все?

– Ми впораємося самі, – твердо сказала Олена. – Ми маємо плани на майбутнє своє.

– Які ще плани у вас можуть бути зараз в цій ситуації? – Перебила свекруха. – Щось ти вже там придумала? Олег мені казав, що грошей вам не вистачає зовсім.

Олена випростала спину:

– Так, ми з подругою хочемо відкрити онлайн-магазин, а згодом і приміщення орендуємо, будемо дитячі речі продавати. Це гарна ідея, подруга знає, як організувати все це.

– Можливість втратити останні гроші, які маєте ще! І ще в борги влізти, – сплеснула руками мати, не розуміючи нічого. – Сину, ти чуєш, що твоя дружина вигадала? Замість того, щоб про житло зараз думати і про сім’ю дбати, займатися господарством, вона ще останнього вирішила позбутися! Теж мені ідея гарна.

– Мамо, не починай, – спробував втрутитися Олег.

– Ні, я буду говорити! – Наталя Павлівна підвищила голос. – Я мовчала, коли вона ще шукала роботу. Думала, гаразд, хай знайде заробіток хороший, якщо хочете окремо жити і за чуже житло платити треба. Але це вже надто! Який ще бізнес? У вас немає ні досвіду такого, ні грошей!

– Але як же ми матимемо досвід, якщо ніколи не спробуємо нічого? – Заперечила Олена.

– Саме так – ніколи! – стояла на своєму свекруха. – Дружина, в першу чергу, має про сім’ю свою думати, а не про не зрозуміло що, мріями жити. Олеже, скажи їй! Переїжджайте швидше до мене та проблем не буде.

Олена перевела погляд на чоловіка. Він ніяково переминався з ноги на ногу, уникаючи погляду її.

– Розумієш, Олено, – почав він трохи згодом. – Мама в чомусь має рацію, вона права. Нині не найкращий час для таких експериментів, часи непрості.

Олена відразу відчула, що вже не може мовчати і вислуховувати поради свекрухи і те, як вона свого чина, її чоловіка схиляє на свій бік і вони сперечаються через це:

– Тобто найкращий час це ніколи? Так і будемо далі все життя жити в орендованій квартирі?

– Навіщо в орендованій жити? – втрутилася мати. – Переїжджайте жити до нас! Заощаджуватимете чималі гроші, відкладете собі трохи. Олег знайде кращу роботу.

– А я? – тихо спитала Олена. – Про мене хтось з вас подумав? Про мої бажання та мрії?

– Мрії твої? – сухо буркнула свекруха. – Олено, настав час спуститися з небес на землю. Які мрії зараз можуть бути? Про що ти говориш? Ось скоро у вас буде дитина, онука мені подаруєте і зрозумієш, у чому справжнє щастя.

Олег мовчки спостерігав за суперечкою дружини і мами своєї. Дружина чудово бачила, як чоловік відводить очі, не бажаючи втручатися в їх розмову.

– Знаєте що, – Олена різко встала з-за столу. – Мені потрібно прогулятися, треба подихати повітрям.

– Куди ти підеш дивлячись на ніч? – обурилася свекруха.

Але Олена вже одягала куртку і чобітки. Вона була розгнівана і вже слухати нікого не збиралася.

– Олено, стривай, – гукнув її чоловік.

– Ні, Олеже, – Олена обернулася в дверях. – Я все зрозуміла. Ти завжди будеш на боці власної мами. Навіть якщо йдеться про наше майбутнє.

Прохолодне вечірнє повітря трохи заспокоїло її. Жінка швидко йшла вулицею, тримаючи в руці телефон. Номер Надії вона швидко набрала, навіть не дивлячись на екран.

– Надю, привіт. Ми можемо зустрітись? Прямо зараз?

За півгодини подруги сиділи в невеликій затишній кав’ярні.

– Знаєш що, – рішуче сказала Надія, вислухавши розповідь Олени. – не потрібна тобі їхня думка. Давай почнемо без їхньої підтримки.

Олена підвела очі:

– Але як? А в нас немає стартового капіталу.

– Я маю невеликі заощадження, – усміхнулася Надія. – А ти можеш вкласти свій час та вміння, робота буде на тобі. Почнемо з малого.

Так почалися довгі дні та безсонні ночі. Олена поверталася з основної роботи і поринала у створення магазину, адже там було багато турбот.

Олег просто вдавав, що нічого не відбувається, але його мовчання було промовистіше за будь-які слова.

Свекруха, дізнавшись про рішення невістки, влаштувала справжню суперечку:

– Ти зовсім совість втратила? – говорила вона. – Який ще бізнес? У тебе ж сім’я. Про чоловіка свого ти подумала?

Але Олена вже не слухала її. Жінка працювала, навчалася, розвивалася.

Перші тижні були дуже важкими – доводилося освоювати нові програми, обробляти фотографії, виставляти свої товари скрізь.

За три місяці з’явилися перші результати. Невеликі, але стабільні продажі вселяли впевненість у справі своїй. Олена просто вже світилася від щастя, коли отримала перший прибуток.

– Бачиш, – сказала вона якось чоловікові, показуючи звіт, – все виходить у нас, все буде добре!

Олег лише знизав плечима:

– Так, тільки вдома тепер у тебе бардак, і вечеря не готова ніколи вчасно.

– Я все ж роблю, як і раніше, – заперечила Олена. – Просто пізніше трохи. А взагалі міг би допомогти мені, якби совість мав.

– Мама моя каже, – почав чоловік.

– До чого тут твоя мама? – перебила Олена. – Це наша родина, Олеже, наша сім’я!

Але чоловік лише відмахнувся. А наступного дня мати знову з’явилася на порозі:

– Ну що, бізнесменка? – невдоволено спитала свекруха. – Олег мій голодний ходить з ранку до ночі, сорочки не прасовані в нього!

– Олег – цілком доросла людина, – спокійно відповіла невістка. – Може й сам зробити це.

– Що?! – обурилася мати. – Ти ще й чоловіка будеш заставляти прасувати речі собі?

Суперечки в родині стали регулярними. Мати Олега приходила без попередження, влаштовувала перевірки, критикувала кожен крок Олени. А Олег мовчки спостерігав за цим усім і не хотів влазити у всі ці речі.

Якось увечері Олена повернулася із важливої ​​зустрічі. Вони з надією уклали договір із великим постачальником – це був справжній успіх, про який вона навіть мріяти не могла.

– Олеже! – радісно покликала чоловіка дружина. – У мене чудові новини!

Але на кухні вже сиділа мати його.

– З’явилася нарешті? – свекруха окинула невістку сердитим поглядом. – Дев’ята година вечора, а вдома ні дружини, ні їжі нормальної немає! А Олег он із роботи голодний прийшов!

– Я зараз все приготую, не хвилюйтеся, – почала невістка, але свекруха перебила її:

– Не турбуйся вже! Я вже сама все зробила і без тебе. Раз вже дружина зайнята своїми справами, а про чоловіка й подбати вже нікому!

Олена відразу перевела погляд на чоловіка. Олег сидів за столом, дивлячись у тарілку.

– Олеже, – тихо сказала дружина. – Скажи щось. Не мовчи, прошу!

– А що тут сказати? – Олег підняв очі на дружину свою. – Мама ж права. Ти зовсім закинула домашні справи і сім’ю.

Олена мовчки пройшла до спальні. На душі дуже важко було, вона діставала валізу.

– Що ти робиш? – чоловік з’явився у дверях.

– Іду я просто, – коротко відповіла дружина. – До Надії піду.

– Чому? Бо мама тобі в очі сказала правду?

Олена зібралася до купи:

– Ні, Олеже. Тому що ти ніколи не встав на мій бік, жодного разу й доброго слова не сказав про мене, хоча я дуже стараюся для нашої сім’ї. Жодного разу не підтримав мене ти. Для тебе мамина думка важливіша за мої почуття. Зізнайся? Ти постійно скаржишся своїй матері на мене постійно, не віриш у мене?

– Але ж вона права! – сказав чоловік. – Ти справді закинула дім і всі справи у ньому!

– Дім – це не тільки чиста підлога та гаряча вечеря, – тихо сказала Олена. – Це місце, де тебе розуміють та підтримують завжди. Де ти можеш бути собою! де тобі не потрібно ввечері після роботи втомленій бігти додому, бо ти маєш чоловікові їсти приготувати, бо він бурчати буде, це тоді, коли ти з радістю це робиш, навіть о дванадцятій годині ночі, хоча втомлені і тобі за це ніхто не дорікне жодного разу.

Олег розгублено дивився, як дружина складає речі:

– І довго ти збираєшся там жити у неї?

– Не знаю, – чесно відповіла Олена. – Може, поки ти не навчишся поважати мої рішення і поважати мене. А можливо, й назавжди.

Наступного ранку Олена подала заяву на розлучення. На душі була порожнеча і дивний спокій – наче рішення, яке зріло давно, нарешті втілилося в життя.

– Ти впевнена? – Запитала Надія, коли Олена повернулася.

– Абсолютно, – кивнула вона. – Я більше не хочу бути частиною сім’ї, де моя думка нічого не означає.

Олег зателефонував увечері:

– Олено, що це ти задумала? Яке розлучення?

– Це моє рішення. Остаточне.

– Але мама каже.

– Саме так, – перебила Олена його. – Мама каже завжди. А ти слухаєш її. Завжди слухаєш лише її в усьому, хоча в тебе і дружина вже є.

Олена відключила телефон і поринула у роботу. Бізнес вимагав все більше часу та чимало сил, але тепер ніхто не дорікав їй за все.

За місяць магазин почав приносити стабільний дохід. Олена і Надія розширили асортимент, запустили рекламу. Клієнтська база зростала з кожним днем.

– У нас виходить все дуже добре! – радісно вигукнула Надія, дивлячись на графік продажів. – Ми молодці!

Олена посміхнулася. Вперше за довгий час вона почувала себе по-справжньому щасливою.

У день, коли мало відбутися перше засідання з розлучення, на порозі офісу з’явився Олег:

– Олено, нам треба поговорити.

– Про що сталося в тебе? – Олена навіть не відірвалася від комп’ютера.

– Я чув, у тебе справи добре йдуть, – почав Олег. – Я так радий за тебе. Може спробуємо все виправити? Я сумую. хочу повернути нашу сім’ю.

Олена повільно підвела очі:

– Сумуєш за мною? Чи зацікавився моїм успіхом?

– Олено, ну що ти таке кажеш? – Олег зробив крок уперед. – Я ж щиро кохаю тебе, як і кохав завжди. Ми ж з тобою так щасливо жили у шлюбі.

– Кохаєш мене? – Олена гірко посміхнулася. – А де було це кохання, коли твоя мати твоя постійно ходила до нас і дорікала мені постійно усім? Коли, критикувала кожен мій крок, коли я для сім’ї старалася, не шкодуючи себе і своїх сил?

Олег опустив очі:

– Я тоді був неправий. Давай почнемо спочатку.

– Ні, Олеже, – похитала Олена головою. – Я навчилася жити без тебе. І знаєш, що? Мені так краще.

Чоловік вийшов мовчки, а на останок сказав, щоб вона добре подумала, перш ніж руйнувати сім’ю, адже це легко зробити, а потім можна все життя шкодувати. Сказав, що він все зрозумів і більше не зробить такої помилки, просив одуматися і не розлучатися з ним, адже щиро кохає її і буде чекати її позитивного рішення.

Олена вже під’їжджала до суду, як продзвенів телефон – надійшло повідомлення від Олега: “Я був неправий. Вибач мені. Цього ніколи більше не повториться. Обіцяю.”

Олена стояла біля дверей і не знала – заходити чи ні. Чи потрібно таке пробачати? Чи може ще змінитися такий чоловік, який в усьому постійно слухає свою маму? Чи зможе вона з ним бути щасливою? Чи краще розлучатися поки молода, ніж все життя слухати свекруху?