— Як це немає грошей? Ти що, матері відмовляєш? – Обурилася Неля Дмитрівна. – Ось молодець! А хто мені казав — мамо, я завжди тобі допоможу, якщо зі здоров’ям будуть проблеми? – Жінка поклала одну руку на пояс, а іншу на серце та очікувала від сина пояснень.

— Мам, не починай. Я знаю, що зі здоров’ям у тебе зараз все гаразд. І слава Богу! – Спокійно сказав син.

— Зараз гаразд, а що буде завтра – невідомо. Мені відпочити треба з’їздити, як ти не розумієш! Мені моя лікарка наполегливо море радила. І я вже запланувала поїздку на вересень. З Катрусею домовилася, щоб разом поїхати, вона дала добро. А ти мені зараз кажеш, що не маєш на це грошей? – Все не вгамовувалась Неля Дмитрівна.

— А ти не думала про те, що у твого дорослого сина, який має сім’ю та двох дітей, теж можуть бути проблеми? – Обурено запитав син.

Неля Дмитрівна тим часом уже пустила скупу сльозу. Їй потрібно будь-яким методом переконати сина, що поїздка їй просто необхідна. Жінка сиділа і думала, які ще навести для цього аргументи.

Поступово думки її йшли далі та вона порівнювала себе з подругою. Катрусі дочка пообіцяла оплатити поїздку, через те, що вона їм так допомагає. Навіть зять підтримав цю ідею. Чому Катрусі можна, а мені ні? Що я роблю не так?

Приїхала особисто до сина, щоб не вести такі розмови телефоном. Залишилось включити всі свої таланти для переконання.

— Синку, але як же так? Де мені взяти гроші? Може, ти постараєшся і розв’яжеш мою проблему? – Продовжувала Неля Дмитрівна, однією рукою тримаючись за серце, а іншою витираючи сльозу, що набігла.

— Ну що ти тут виставу влаштувала? У тебе пенсія непогана та й заощадження напевно є. Ти що, сама не зможеш оплатити житло на морі? – Запитав син.

— Звідки? Такі ціни на все. Заговорив ще про мою пенсію. Сльози, а не пенсія! Якби ти хоч раз поцікавився, як я живу і чи вистачає мені на життя, ти б так не казав! – Виправдовувалась мати.

В цей час невістка, що сиділа у сусідній кімнаті, ледве стримувалася, щоб не втрутитися в цю набридлу їй і зовсім безглузду розмову.

— Скільки можна одне й те саме товкмачити? – Не витримавши вийшла вона до чоловіка та свекрухи. – Машину ми купуємо другу. Для мене. Ясно вам, Неле Дмитрівно? Тож грошей для вас немає і не буде.

— Ось отже, як. Ось як ви про мене думаєте та дбаєте. Ніяк! Дві машини, дві! – кричала вона. – А мати нехай загинається!

— Мам, досить. – Намагався вгамувати матір Іван.

— В інших он діти як діти – Ніяк не зупинялась Неля Дмитрівна. – Все для батьків і подарунки, і поїздки до моря. А я нічого не заслужила?!

Неля Дмитрівна навіть забула про те, що ще п’ять хвилин тому трималася за серце і говорила тихим, слабким голосом, показуючи, яка вона хвора та слабка. Тепер мати кричала так, що у квартирі сина тряслися стіни.

Всі плани, так гарно вишикувані в голові жінки, були зруйновані. У неї були заощадження, про які навіть не знав син, але своїх грошей було шкода.

— Нехай твоя дружина зачекає зі своєю машиною. Не велика принцеса, щоб на власному автомобілі роз’їжджати. А я не можу чекати, мені треба здоров’я зміцнювати.

— Знаєте що? – Не витримала такого вже невістка. — Може, я і не принцеса, але у своїй сім’ї нікому не дозволю командувати та розпоряджатися нашим сімейним бюджетом. Все, що заробляє ваш син, належить мені, але не вам!

— Що? Та як ти смієш? Чому я маю це вислуховувати, Іване? Швидко постав на місце свою дружину, щоб вона не сміла так розмовляти з твоєю матірю.

— Мам, правда, годі уже. Набридло це слухати, сил уже немає! Грошей ми тобі не дамо. І Юля права, сімейний бюджет ми розподілятимемо самі. – Рішуче сказав Іван.

Не вдалось Нелі Дмитрівні випросити у сина грошей. Вона грюкнула дверима й пішла з його квартири.

Через місяць жінка разом із приятелькою все ж вирушила до моря. Весь час до поїздки мати не відповідала на дзвінки сина і двері йому не відчиняла. Але й повернувшись із моря, теж не відразу почала спілкуватися з Іваном.

— Ось, синку, як виходить. Чужі люди дали мені грошей, щоб я змогла біля моря підлікуватись. Чужі… а рідному сину все одно. – Таку версію видала вона Івану, коли нарешті відповіла на його дзвінок.

— То ти таки з’їздила на море? – Здивувався він. – Ну добре, я радий за тебе, мамо. Ти знаєш, я щось придумаю і допоможу тобі розплатитися з твоїми боргами.

— Ось і правильно. Непоганий ти в мене, добрий. Це Юля на тебе погано впливає, мабуть. – Зраділа Неля Дмитрівна, але сину показувати радість не стала.

Значить, все гаразд. І витрачені на поїздку гроші поступово до неї повернуться. Все сталося так, як вона планувала.