-Ну як же так можна? – свекруха знову подзвонила моєму чоловікові, – самі живете непогано, а Сергійкові навіть куртку зимову купити не можете. Він в одній і тій же третій рік вже ходить. Я ж не прошу багато, тільки з курткою б допомогли.

Сергійко – молодший брат чоловіка, різниця у віці у них майже 14 років. Вони ніколи не були близькі, чоловік уже поїхав вчитися, коли Сергій був зовсім маленьким, а після цього вони зовсім не спілкувалися.

Іван залишився в місті будувати кар’єру, а потім вже обзавівся сім’єю і ніколи не мав бажання повертатися в батьківське гніздо. Сергій же, будучи пізньою і довгоочікуваною дитиною, навпаки, звик до батьківської любові і так і не зміг відірватися від маминої спідниці.

Він не отримав освіти, і не пропрацював ні дня у своєму житті. Щоб утримувати улюбленого синочка, моя свекруха, Ніна Віталіївна, не може вийти на заслужену пенсію і до цих пір працює. І якщо до її безмежної любові до сина я вже давно звикла, то інші родичі чоловіка не перестають нас дивувати. Вчора, наприклад, раптово подзвонила його тітка:

-Гаразд, Іванку, шкода вам чи що. Самі ж непогано влаштувалися, чого б брату не допомогти?

-Тому і влаштувалися, тітко Валю, що ні на кого не розраховували, – парирував чоловік. -Нам теж з першою дитиною дуже важко було, ми тільки вчитися закінчили, ні садка, ні роботи нормальної не було, і квартира винайнята. Доводилося кредити брати, закривати, і знову брати. Чому ж ні вони, ні ви нам тоді не допомагали?

-Ой, та годі тобі старе згадувати. Шкода грошей дати братові рідному – так і скажи.

-А навіть якщо шкода, то далі що? У мене дружина і двоє дітей, між іншим, а йому на що їх витрачати? На себе коханого?

Подібними розмовами закінчувалося будь-яке спілкування чоловіка з родичами. І якщо спочатку це були цілком буденні прохання, то іноді рідні переходили на явні маніпуляції.

-Ти мене зовсім чи не любиш? – мало не плакала свекруха в трубку під час чергової розмови, – знаєш же, що нам грошей не вистачає. Я весь час працюю, хоч і важко в моєму віці, і прошу не так вже й багато.

-Мамо, а чому тобі грошей не вистачає? Зарплата у тебе непогана, і пенсію виплачують. Сергію, напевно, знову що-небудь було потрібно? – не здавався чоловік.

-Ой, Іванку, ти ж знаєш, які жінки зараз. Вони на бідно одягненого і недоглянутого і не подивляться навіть. А Сергійко ще молодий, хочеться і дружину його побачити, і онуків встигнути поняньчити.

-Як ж на нього жінки увагу звернуть, якщо він з дому майже не виходить? – сміявся чоловік. – А внуки у тебе давно вже є, відразу двоє, і по бабусі вони дуже сумують. Напевно, і сама забула, коли їх востаннє на вихідні забирала.

-Іванку, ти ж розумієш, Сергійко біля мене виріс, дуже я за нього переживала. Він же такий добрий, вразливий, його будь що образити зможе. А за тебе і переживати нема чого: з твоїм-то характером всього домогтися можна.

-Мамо, ми ж говорили вже про це. Хочеш допомогти – знайти йому роботу, зніми квартиру і перестань його обслуговувати постійно. Ти своєю турботою тільки гірше йому робиш.

Але свекруха, загалом, розумна жінка, не могла мислити об’єктивно, якщо справа стосувалася молодшого сина. Вже потім ми з чоловіком дізналися, що гроші були потрібні на дорогий костюм Сергію, який вони, мабуть, взявши в борг, все ж купили.

А ми з чоловіком прийшли до спільного рішення: з його ріднею більше не спілкуємося. Якщо їм подобається обслуговувати дорослого ледачого мужика, то ми точно на таке не підписувалися.

Я солідарна з чоловіком в тому, що єдине рішення цієї проблеми – різко перестати допомагати Сергію, щоб він сам задумався про своє життя. А вже влаштується він на роботу, або спробує знайти інше “халявне” місце залежить тільки від нього.