Саме тому, коли я дізналась, що Данило має іншу

– навіть зраділа. І дарма, що в нас двоє дітей. Він однаково їм ніколи уваги не приділяв. Забрала я сина й дочку і поїхала з ними до своїх батьків в село. Колишній про нас навіть не згадував, грошей на дітей не давав. Та я знайшла роботу і якось жила. А тоді познайомилась з Сашком, дуже добрим і щирим чоловіком. Він все життя на заробітках був, тому й сімʼю не створив. Моїх дітей щиро полюбив і усіх нас забрав у свій будинок.

І ось минуло шість років і якось мені

зателефонували.

• Данила Павловського знаєте?
• Так, це мій колишній.
• Він загинув разом з дружиною! Залишився син

два роки! Хто його забере?

Я не знала, що казати. Зібралась і до міста поїхала. Там і дізналась, що в дружини Данила нікого не було. Поїхала я до колишньої свекрухи і застала іІ в жахливому стані. Від горя жінка нічого не розуміла. Я не знала, як її втішити, навіть забула про все, що вона мені зробила. Врешті стару забрали до лікарні. А маленького Дмитрика довелося взяти мені.

Щойно я приїхала додому з дитиною Сашко все зрозумів. Мій старший син обурився.

— Нащо ти його взяла? Батько нас покинув!

Відправ його в сиротинець!

– Це ваш брат! Рідний по татові. Відправимо – і

все життя шкодувати будемо.

Чоловік підтримав мене. Ми вирішили, що

Дмитрик зростатиме, як наш рідний син. 3 часом діти його полюбили. Та тоді сталася нова біда. Дуже змарніла моя колишня свекруха. Я приїжджала і розуміла, що сама

вона жити не зможе.

Тиждень тому я прийняла рішення. Коли Валентина Петрівна мене побачила, відразу все зрозуміла.

– Ну звісно, тобі ж я не потрібна! Так і доживатиму сама в будинку для літніх!

– Збирайтесь.

Неохоче вона взяла якісь речі, вочевидь заздалегідь їх підготувала. Та уявіть її здивування, коли приїхали ми не в будинок для літніх, а в Сашковий дім.

• Будете з нами жити.
• Як? Я ж вам чужа!
• Ви бабуся моїх дітей. От з ними й

допомагатимете. А квартиру вашу здамо, будуть

гроші вам на ліки.

Як вона плакала, заспокоїтись не могла. Мої батьки кажуть, що я дарма її пожаліла. Та чи могла я інакше? Що б ви робили?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим

почуттям: О, О,@ чи.

• . Ваша реакція має

значення!