Так змалював галичанок, що залишили на пам’ять фотографію про себе понад сто років тому відомий львівський історик Микола Бандрівський на своїй сторінці у Фейсбуку.

Про двох україночок з Пісочної поблизу Львова в часах Першої Світової…

На цій більш як столітній світлині – дві молоденькі красуні зі села Пісочна, що поблизу Львова. Походить це фото із нещодавно оприлюдненого архіву Січових Стрільців і виставлене на сторінці Історія України в ретро світлинах.

Цікавим це фото є щонайменше з двох причин:

По-перше, зверніть увагу на їхні обличчя, бо таку вроду на світлинах з тих часів ми не так вже й часто бачимо.

В обох красунь напрочуд гарні овали облич, високі чола і отой напівусміх на міцно стулених устах, який лише підкреслює їх вроду. А ще – зверніть увагу на їхні очі – у тих озерцях їхніх душ навіть нині не один чоловік потоне…

Зрештою, і вбрання на тих україночках теж якесь особливе: тут ми бачимо білі сорочки із делікатними вишиваними вставками вгорі рукава і на манжетах.

Та й про ті їхні рідкісної краси комірці, годі й говорити. На грудях – коралі, а поверх сорочок – пишно декоровані камізельки. І, ще: обидві красуні тримають кінчиками пальців мереживні хустинки, які дуже пасують до їхніх запасок, що прикрашені по низу квітковим декором.

По-друге: ота світлина зроблена 18 лютого 1917 року, коли ще гриміла Перша Світова війна і то був передостанній рік існування – такої милої нашому серцю – Австро-Угорської монархії.

Тут мус відмітити, що у тому 1917 році в Пісочній, де було зроблене це фото, була насипана одна з перших в Україні могил Січовим Стрільцям.

Саме у Пісочній деякий час жив і творив наш славетний маляр Осип Курилас і саме у цьому селі в церкві Успіння Пресвятої Богородиці взяв шлюб один із знакових українських січовиків – Михайло Гаврилко.

…Отак, із тих щойно виставлених на загальний огляд давніх світлин, до нас потрохи починає повертатися пам’ять про нашу згірклу, зболену, але завжди найріднішу, минувшину…

Микола Бандрівський також пояснив, чому він назвав Австро-Угорщину “милою”…

Так, саме “милою”, хоч це йде в розріз з тим постулатом, типу “..як може бути милою імперія..?”

У ті роки українці не мали своєї держави ні тут в Галичині, ні там – за Збручем. Не мали своєї держави у ті роки і поляки й чехи та чимало інших народів. Бо всі ми були “під Габсбургами”.

Чи був якийсь інший вихід у тих умовах для західних українців..?

Вважаю, що не був. Якою б злою мачухою не була ота Австро-Угорщина для галицьких українців, але на той час то була наша Батьківщина, хочемо ми того, чи не хочемо. І наші прадіди, які в ті роки Першої Світової воювали з росіянами, воювали в першу чергу “за цісаря”.

Головною помилкою, яку ми інколи робимо є те, що ми починаємо аналізувати події тих давніх років з позиції нашого сьогоднішнього світогляду. А так не можна. Коли хочеш пізнати правду тих днів, то мус уявно перевтілитися у чоловіка тих років, вникнути у спосіб його думання і світосприйняття довколишнього світу. А воно – оте його тогочасне світосприйняття – корінним чином різнилося від розуміння довколишнього світу, яке ми маємо зараз.

Тому, у питанні “гнівного й безапеляційного засудження” політики Віденського двору по відношенню до галицьких українців, все мус бути обережним.