На дачу нарешті поїду, наведу там порядки. Час зʼявиться на читання, відпочинок, в ліс буду ходити по ягоди та грибочки. Про собаку давно мрію. У парк будемо з нею ходити на

прогулянки. Не можу вже працювати, роки не

ті. Нехай молоді стаж собі заробляють.

• Тоню, а вистачить тобі пенсії, щоб собаку ще утримувати? – запитала сусідка.
• Не знаю, я б ось ще працювала і працювала, але мене начальство само попросило піти на заслужений відпочинок. Думала, поки ще ноги

носять, буду працювати. Важко без зарплати, на

одну лише пенсію. Це у мене ще собаки немає!

• Якось буду жити! — відповіла Антоніна Михайлівна.
• Син допоможе. Я його вже попередила про свої плани і сказала, що на шию до нього сяду. По-іншому ніяк, мовляв, вибачай вже, однією пенсією

ситий не будеш! 6 тисяч, сказала йому, щоб

виділяв мені щомісяця. Прикинула, що такої суми

нам з песиком вистачить.

Івану, синові Антоніни Михайлівни, 36 років. У нього сімʼя – дружина і три доньки. Зіна, дружина

Івана, – домогосподарка. Вона займається дітьми цілодобово.

1 хотіла б вийти на роботу, але як – з трьома дітьми? Як не пелюшки, так школа, перший клас.

Постійні гуртки, плавання, танці, школа англійської мови … Коротше кажучи, немає коли

Зіні ще й на роботу ходити. Івану теж важко

доводиться.

Подружжя оформили іпотеку на покупку квартири, ось главі сімейства доводиться цілодобово працювати, щоб швидше виплатити іпотеку.

При цьому грошей в сімʼї не багато, враховуючи, що годувати потрібно пʼятьох людей, ще одягати-взувати, ну і гуртки дочок теж чималих грошей

коштують. Тому подружжя намагаються економити на всьому.

Яких-небудь заначок у Івана з Зіною немає.

Немає з чого відкладати на чорний день.

Ну коли щось залишається, то виникає кожен раз якась проблема, яка потребує фінансового втручання. Те кросівки у дочки порвалися, то

праска зламалася, то пралка, то молодшу до

стоматолога вести. Загалом, все як у всіх,

напевно.

— Тоня, ну якось соромно у сина вимагати! – каже

сусідка Антоніні Михайлівні. – Адже він багатодітний батько. Звідки у нього зайві гроші? Та ще іпотека на ньому. Дружина не працює. Дівчаткам постійно щось потрібно. Пошкодувала б ти Ваньку.

– Так він взагалі нормально сприйняв таку новину.- говорила Антоніна Михайлівна. – Це все

Зіна, зараза, каже, мовляв, Ви що серйозно? Або жартуєте? З якого переляку ми повинні Вам гроші давати щомісяця? Самі в боргах, як у шовках! Ванька мій то втихомирив жіночку свою. Сказав, що я теж їм свого часу допомогла – віддала їм однокімнатну квартиру покійної матері. Там вони з Зіною жили аж до того, поки не народилася друга дочка. Потім продали, взяли іпотеку і тепер вони живуть в трикімнатній, яка

навряд чи б у них була, якби не продали мамину

квартиру. А Зіні кажу, що якби не віддала їм квартиру, здавала б її зараз і грошей у сина не просила б. За тридцять років жодного разу за

допомогою не зверталася, а тут попросила, так

кінець світу! Поки могла працювати – працювала, а тепер відпочити хочу. Заслужила.

А ви як думаєте, це нормально сідати на шию синові, у якого і без матері чотирьох потрібно забезпечувати? Може, матері самій потрібно як-небудь шукати рішення своєї проблеми? Хіба не бачить, що сімʼя сина і так на всьому економить, щоб з іпотекою

розрахуватися! Не одна вона така, якось

живуть інші пенсіонери! Або все ж мати правильно вчинила? Нехай син допомагає?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим

почуттям:

ЧИ

. Ваша реакція має

значення!