Приїхала я на Різдво додому і так засмутилася, що словами не передати. Виходить так, що будинок є, гроші є, а я тут нікому не потрібна, бо і в колишнього чоловіка своє життя, і навіть рідному сину я була не потрібна до певного моменту.

В неділю пішла в церкву, і побачила там свого колишнього чоловіка, Віктор виглядав щасливим.

Потім я зателефонувала синові і запросила його до себе в гості, а він сказав, що до батька піде, бо вони наперед про все домовилися.

Таким чином я на свята сама сиділа в своєму великому будинку, який збудувала за свої заробітчанські гроші. І згадувала своє життя.

Я вийшла заміж за Віктора, мого однокласника, з яким ми були разом ще зі шкільних років. Він був моїм першим коханням.

Ми багато працювали, бо будували будинок, невеликий, але свій. У нас народився син, Ігор, і я віддала всю себе родині, намагаючись бути хорошою мамою і дружиною.

А тим часом мій чоловік дуже змінився, щоправда, я не відразу це помітила. А коли все з’ясувалося, то було вже пізно.

Одного дня, випадково, знайшла повідомлення в телефоні Віктора. Спочатку не повірила своїм очам, але все було так очевидно. Він зустрічався з іншою жінкою вже три роки. Як я могла не помітити?

Розлучення було важким, зраду пробачити я не могла. Я подала на розподіл майна і виграла частину будинку. Але навіть це не дало мені спокою. Віктор не тільки зрадив мене, а й намагався налаштувати сина проти мене. Ігор, який ще нещодавно був моєю опорою, став на його бік. Це боліло більше, ніж будь-що інше. Я втратила чоловіка, я втратила сина, я втратила все те, що, здавалося, було найважливішим в моєму житті.

Тоді мені здавалося, що моє життя закінчилося. Врятувала мене моя мама, яка забрала мене в Іспанію. Вона там працювала, і запропонувала мені до неї приїхати.

Спочатку я думала, що це на певний час, щоб відволіктися, але потім я вирішила, що залишуся в Іспанії і буду заробляти гроші.

Відразу як я поїхала, Віктор одружився з своєю новою пасією. Я дізналася від спільних знайомих, що він, схоже, нарешті почав відчувати себе щасливим.

А я тим часом заробляла гроші і за них збудувала великий будинок, от тільки омріяного щастя мені це не принесло.

На Різдво я вирішила приїхати додому. Запросила сина в гості – він проігнорував запрошення. Пішов до батька. Виявляється, поки мене не було вдома, він чудово ладнає і з татом, і з його теперішньою дружиною.

Коли я зрідка телефонувала синові додому, він завжди неохоче брав слухавку, і завжди казав, що поспішає.

Навіть на своє весілля син покликав батька з мачухою, а мене, рідну маму, ні. Він прямо сказав, щоб я не приїжджала, бо незручно його татові буде поряд з двома дружинами.

Я тоді гроші передала через родичів, а сама не приїхала, не хотіла синові свято зіпсувати. А в день весілля сина я весь час проплакала, бо мені було дуже образливо.

І не зважаючи на все це, я продовжувала спроби налагодити стосунки з сином. Та він вперто не хотів цього робити, батька свого він з дитинства більше любив.

Та нещодавно син мене здивував, майже перед самим моїм від’їздом в Іспанію він мені зателефонував і сказав, що він з дружиною таки до мене в гості прийдуть.

Я зраділа, стала готуватися, та візит сина мене аж ніяк не потішив. Невістка мені заявила, що у мене великий будинок, а мені він не потрібний, тому я маю переписати його на свого єдиного сина, і таким чином довести свою любов.

Син мовчав, говорила невістка, але я бачила, що він повністю згідний з своєю дружиною.

Я сказала, що це серйозна справа, і мені треба подумати. Та насправді я не готова зараз віддавати дім, навіть рідному сину, адже один раз я вже залишилася без нічого, і не хочу ще раз пережити таке.

Добре все обдумавши, я вирішила, що не переписуватиму зараз нічого, про що оголосила сину. Та невістка на цьому не збиралася зупинятися, вона стала мене картати, що я погана мама, нічого своїй дитині не дала, тому я зобов’язана їх впустити пожити в свій дім.

І знову я не впевнена, що це гарна ідея, бо коли я повернуся, то не впевнена, чи уживуся з невісткою в одному домі. А як вони тут обживуться, то я вже їх і не виселю ніяк. Тепер мене мучить сумління, я погана мама, чи все ж, дбати насамперед про себе – це правильно