У маленькому селі жила собі бабуся Ганя. Їй було вже 85 років, і хоч вона мала золоте серце, слух її вже давно підвів. Але це не заважало їй бути найактивнішою бабусею в селі – вона завжди знала всі новини, хоча й чула їх трохи по-своєму.

Одного разу бабуся вирішила, що пора йти в ногу з часом, і купила собі мобільний телефон. Вона сказала: “Ну, як це – я без телефона? Всі баби вже давно в інтернеті сидять, а я що, гірша?” Її онук Петро довго пояснював їй, як користуватися цим “диявольським пристроєм”, але бабуся слухала через слово. Зрештою, вона сказала: “Та що ти мені тут розказуєш, я ще й не таке бачила!”.

Наступного дня телефон задзвонив. Бабуся глянула на екран і побачила ім’я “Петро”. Вона натиснула на зелену кнопку і почала кричати в телефон:
– Петре! Петре, ти мене чуєш?
– Бабо, я чую, не треба кричати, – відповів Петро.
– Що? Ти кажеш, що в тебе кішка народила? Яка ще кішка? У тебе ж собака!
– Бабо, яка кішка? Я просто хотів запитати, як ти!
– Та я добре! А ти чого мені про кішку розказуєш? Чи то ти вже знову щось наплутав?

Розмова продовжувалася в такому ж стилі ще хвилин десять. Бабуся весь час перепитувала, а Петро терпляче намагався пояснити, що він взагалі-то телефонував просто привітатися. Зрештою бабуся сказала:
– Ну все, Петре, годі вже балачок. Я зараз до сусідки піду – розкажу їй про твою кішку. Вона якраз любить такі новини!

Через годину все село знало про “кішку Петра”, яка “народила трійко кошенят”. Петро навіть не намагався пояснювати правду – все одно ніхто б йому не повірив. А бабуся була дуже задоволена: “От бачиш, як добре, що я телефон купила! Тепер я завжди в курсі всього!”.

З того часу кожен дзвінок до бабусі Гані ставав справжньою пригодою. Село жило новинами, які вона “чула” по-своєму. І хоч би що трапилося, всі знали: якщо хочете сміху – зателефонуйте бабусі!