Максим стояв у коридорі перед дзеркалом і планував серйозну розмову з дружиною.

Поруч із ним стояв його двадцятип’ятирічний син Степан, який уважно стежив за батьком.

Коли щось Степану не подобалося, він поправляв батька і радив йому, як краще все зробити.

-Давай, тату, ще раз, стомлено сказав Степан. – Тільки налаштуйся. Дві години вже працюємо, а користі нуль.

Було видно, що Максим дуже втомився. Репетиція забрала в нього багато сил…

-Одруження з тобою, Оксано, найбільша моя помилка, – сказав Максим. – У молодості я багато робив помилок, але ця помилка…

-Стоп! – сказав Степан. – Так не піде, тату.

-Та що цього разу не так, синку? – запитав Максим.

-Не треба говорити про свої якісь помилки молодості. Я взагалі не розумію, з чого раптом тебе понесло говорити ще й про це?

-Так робив же ж, – виправдовувався Максим.

-І що? Говорити про це навіщо? Тим паче мамі. Вона і так зараз про тебе не дуже хорошої думки, а тут ще ти зі своїми помилками.
-То ж по молодості, синку. З ким не буває?

-А я тобі ще раз повторюю, тату – не треба!

-Я тільки для того, щоб моя промова була яскравішою. Переконливіше, щоб звучала.

-Не треба яскравіше, тату. Не треба переконливіше. Все має бути просто і ясно. Тільки тоді вона тобі повірить. Зрозумів?

-Зрозумів…

-Запам’ятай, тату, ти святий, а вона винна перед тобою в усьому. Це у неї помилки, у неї. Зрозумів? А ти нещасний. У тебе не може бути ніяких помилок.

-Та як же це, синку? Я і раптом святий. Після того, що сталося? Думаю, що за обставин, що відкрилися, таке точно не пройде.

-А я тобі говорю, пройде, – відповів Степан.

-Вона не повірить, синку, – наполягав Максим.

-Я тобі кажу, що повірить, тату. Тому що вона хоче повірити в це. Вона мріє у це повірити. Те, що вона тебе застала з цією дівчиною, думаєш, вона сама не шкодує, що побачила?

Ще як шкодує! І, мабуть, мріє, щоб все залишалося, як колись, коли вона нічого не знала і ви обоє були щасливі.

А тепер, звісно! Їй треба щось робити. А вона не знає що. І тому почувається винною. А може, навіть грішною. Так, татусю, так! Грішною. Їй так легше. Їй краще визнати себе винною, аніж тебе, і на цьому закінчити. Розумієш?

А головне, тату, що у будь-яких сімейних проблемах винні завжди двоє. Отже, ти даремно вважаєш її такою вже невинною.

Ще невідомо, хто з вас винен. Тому моя тобі порада, тату, вважай себе правим, вважай себе святим. І все буде добре. Зрозумів?

-Зрозумів, синку, – сумно відповів Максим. – Який ти в мене все-таки талановитий.

-Скоро мама з роботи прийде. А якщо ти не зможеш все правильно сказати, вона, мабуть, виставить тебе з дому. У цьому можеш не сумніватися.

А коли тебе не стане, вона візьметься за мене. І тоді про кар’єру мені можна буде забути.

Вона, мабуть, змусить мене піти працювати простим робітником на якийсь завод. Або придумає щось ще гірше.

-Що може бути гірше, синку, аніж на заводі? – жалісно сказав Максим.

-Мама вигадає, – відповів Степан. – Не сумнівайся.
-Ой, – зітхнув Максим. – Гріхи наші важкі. За них розплачуємось…

-Зберись, тату. Давай ще раз. Вона у всьому сама винна. Думай лише про це. Тоді у нас можливо, з’явиться шанс. Від тебе багато залежить, тату. Пам’ятай про це! Якщо звісно не хочеш жити на заробітну плату вчителя.

…Двадцять шість років тому Оксана вийшла заміж за Максима.

А через рік у них народився синок Степан. І все в них було гаразд. Але рік тому Максим відчув, що він уже не такий задоволений життям, як раніше, а навколо є багато молодих і гарних жінок.

-А я ще не старий. Мені лише 45, – думав Максим.

І тоді йому здалося, що життя щодо нього більш ніж несправедливе.

-Я не відчуваю радості від свого життя, – подумав Максим. – Тоді як довкола мене стільки всього нового, незвіданого, цікавого, хвилюючого. Але все це проходить повз мене. Наче я вже й не чоловік. Наче я не вартий того прекрасного і хвилюючого, що оточує мене. А для кого тоді скажіть це все? Чому комусь можна, а мені ні?

Ось тоді Максим і вирішив, що нічого не буде страшного в тому, якщо він стане частиною того великого карнавалу життя, на який покликали всіх, окрім нього.
-І незрозуміло, за що мені це все? – думав тоді Максим. – Мені всього 45, а я себе перетворив на самітника якогось. Заради чого? Адже я, якщо й долучуся до цього, то не для того, щоб піти з сім’ї, ні. Я поважаю свою дружину. Сина обожнюю.

Я тільки щоб життя своє хоч трохи прикрасити і трохи підбадьоритися…

Ну от і підбадьорився Максим…

І цілий рік йому все сходило з рук… Дружина навіть не помічала, що в нього купа коханок.

А вчора сталося несподіване.

Максим з самого ранку зібрався їхати на дачу.

Оксана якраз готувала сніданок, коли на кухню зайшов Максим.

-Оксаночко, я зʼїжджу на дачу, там треба дах підлатати, бо підтікає місцями, – з порога заявив він.

-А коли ж ти приїдеш? – здивовано запитала вона.

-Буду завтра в обід! Все бувай, кохана!

Максим поцілував дружину в щоку, взяв деякі інструменти і вийшов з квартири.

Оксана цілий день була вдома, а під вечір їй щось стало нудно.

-Зʼїжджу-но я до Максима на дачу, – подумала вона. – Може допоможу чимось.

Через годину Оксана вже підходила до їхньої дачної хатини.

Вона відкрила хвіртку і почула, що з хати лунає гучна музика.

Оксана відкрила двері, зайшла всередину й ахнула!

Там був її Максим і якась молода білявка. Він від несподіванки навіть не знав, що й сказати.

Чоловік тільки мовчки відкривав і закривав рот, і жестами намагався пояснити, що це все, що Оксана бачить, не те, що вона думає.

Зараз я їду, Максиме, – сказала Оксана. – А завтра ввечері вдома ми поговоримо з тобою про наше майбутнє.

Максим одразу ж поїхав додому і все розповів синові.

-Тату, ти розумієш, що нас обох нас підставив! – кричав Степан.

-Все розумію, синку, – покірно відповів Максим. – Що робити? Скажи. Навчи, як бути.
-Якого ти поперся на дачу, знаючи, що мама часом туди приїжджає? – дивувався Степан. – Ще й студентку свою туди привів.

-Сам не знаю, що зі мною сталося, – відповів Максим. – Не розумів, що роблю.

-Як я житиму? Як ти житимеш, якщо вона тебе виставить? На зарплатню вчителя? А вона тебе обов’язково виставить.

-Ти такі речі кажеш, синку, – прошепотів Максим. – Я теж, можна сказати, на її харчах сиджу. Ми обидва сидимо. У мене зарплата всього нічого, і тієї навіть мені одному не вистачає. На одну мою машину он скільки йде.

А ресторани, кафе, подарунки студенткам. Все за рахунок твоєї мами.

Я і так намагаюсь на всьому заощаджувати. А якщо вона мене виставить, то все. Вистачить тільки на оренду квартири на околиці і поїсти щось купити.

Свято життя для мене закінчиться тоді. Що робити, синку, навчи! Адже ти теж зацікавлений, щоб мене не виставили.

Ось Степан і вигадав, що батькові слід серйозно поговорити з мамою і переконати її в тому, що вона сама у всьому винна.

Оксана зайшла у квартиру, коли йшла вже четверта година «репетиції».

-Так! Ви обоє тут, – сказала Оксана. – Дуже добре.

-Починай, – пошепки сказав Степан.

Максим зробив крок уперед і почав.

-Оксано! – сказав Максим. – Оскільки ти сама у всьому винна, я вимагаю, щоб ти все усвідомила, вибачилася і, можливо, я тебе пробачу.

Степан багатозначно заплющив і розплющив очі, показуючи тим самим, що все йде як треба.

Підбадьорений цим, Максим продовжив.

-Яке право ти мала ось так зненацька, без попередження приїжджати на дачу, Оксано? – спитав Максим. – Невже ти не розумієш, що так не можна, що це втручання у моє особисте життя? Невже не розуміла?

Оксана розуміюче кивнула головою і подивилася на сина.

-Ти, синку, мабуть, цілком згоден зі своїм татом? Так? – спитала вона.

-Бачиш у чому річ, мамо, – відповів Степан. – Порозуміння й гармонія в сім’ї – це обов’язкова турбота кожного члена сім’ї.
Степан говорив хвилин п’ятнадцять про те, що таке щаслива родина і яким саме він бачить своє щасливе майбутнє і своїх батьків.

-Коротше, – сказала Оксана, коли Степан завершив свій виступ. – Ти згоден із батьком? Так?

-Так! – зізнався Степан. – Більше того. Я вважаю, що батько має рацію, а ти, мамо, не маєш рації.

Тому що змушуєш його виправдовуватись. Знаючи його слабохарактерність. А я завжди на боці слабших.

Ви мене цього навчали. І я не дозволю тобі виставити тата зі свого життя. Не дозволю!

Після цього слово знову взяв Максим. Він подякував синові за підтримку і протягом десяти хвилин розповідав Оксані про свою святість і прагнення пробачати людям їхні помилки.

А на завершення він сказав дружині, що і пробачає її, і анітрохи не гнівається за її негарний вчинок.

-Тепер, мамо, – сказав Степан. – Коли все сказано, ми з татом хотіли б почути, що ти скажеш на своє виправдання.

Ти ж розумієш, що виставити тата тобі не вдасться. Я цього не дозволю. Як не дозволив би виставити і тебе, якби і з тобою таке трапилося, мамо.

-Дякую, синку, – сказала Оксана. – Ти добрий хлопчик.
-Справа не в доброті, а в тому, що ця квартира належить вам обом. Звідси і всі наслідки. Тож, мамо, краще змирись.

Прийми життя таким, яким воно є. З усіма його радощами і смутками. І пам’ятай, що без батька мені життя не миле. Я просто не можу без нього жити. Де він там і я.

-Дякую, синку, – сказав Максим.

-Я тебе зрозуміла, Степане, – сказала Оксана. – І я згодна прийняти життя таким, яким воно є. І тому я, звичайно ж, не виставлятиму твого тата з його будинку. Бо прав таких не маю.

-Ти розумниця, Оксано, – поспішив сказати Максим. – Я завжди знав, що розсудливість не залишає тебе навіть у такі важкі хвилини.

-Так, – погодилася Оксана. – І тому я йду сама.

-Як ідеш? – в один голос вигукнули батько й син.

Цього вони не очікували!

-Ми розлучаємося з тобою, Максиме, – сказала Оксана. – Цю квартиру ми продаємо. Гроші ділимо порівну на трьох. А далі, хлопці, кожен живе, як хоче.

-А як же я? – спитав Степан. – Що зі мною буде, мамо, ти подумала? Ну, добре батько, він справді завинив. Але ж я! Я чим винен? За що ти так?
-Ти, Степане, ні в чому не винен. І я тебе не звинувачую. Але ти сам казав, що не можеш жити без тата. Я правильно зрозуміла?

-Правильно, але…

-Ну, ось і живи з татом. Я не стану тобі заважати. На гроші, які ви обоє отримаєте після продажу цієї квартири та дачі, можна купити двокімнатну десь на околиці міста.

Я щаслива, Степане, що виростила такого дбайливого сина. Тепер я спокійна і за тебе, і за свого теперішнього чоловіка. Я не думатиму, що з ним щось трапиться, а поруч нікого немає. Бо ти, синку, завжди будеш поруч із батьком. Я це вже зрозуміла!

…Незабаром Максим з Оксаною розлучилися. Квартиру й дачу продали. Гроші поділили.

Оксана поїхала в інше місто, купила велику квартиру, а через якийсь час вийшла заміж і дуже щаслива.

Максим зі Степаном купили двокімнатну на околиці. Живуть на зарплату Максима. Грошей не вистачає.

-Ти б, Степане, чи на роботу влаштувався, – сказав Максим. – Мені ж важко одному нас двох годувати.

-Ти батьку, сам винен, – відповів Степан. – Не треба було по дівкам бігати. Свята життя йому, бачте, захотілося! У твоєму віці! А я знаєш, де бачу своє майбутнє?! Виступи на сцені! Ось моє справжнє покликання!

А якщо ні, то іншого мені й не треба.

Тож, батьку, ми тепер завжди з тобою будемо разом.

Нікуди я від тебе не піду. Не надійся. Я мамі це обіцяв. І слово своє дотримаю.