Оксана вийшла з оглядової. Цього вона не очікувала. Вона не пам’ятала, як спустилася в сквер і сіла на лавочку. Взяла в руки телефон, тремтячими пальцями набрала номер:

-Нам терміново треба поговорити… Це не телефонна розмова, давай сьогодні зустрінемося.

-У мене лекції. А чому ти не на заняттях?

Оксана не відповіла на запитання:

-До вечора. Чекаю, – і відключилася.

Оксана попрямувала додому, до маленької квартирки, яку знімали їй батьки. Оксана – студентка інституту. Лише третій курс, а тут таке!

З Ігорем вона познайомилася у нічному клубі. Живучи в селі, вона в подібних місцях ніколи не була, але нові подружки вмовили її:

-Настав час долучатися до міського життя, у своєму селі крім хазяйства більше нічого і не бачила.

Ігор виявився дуже ввічливим і не був схожий на інших. Між ними пробігла іскорка. Не помітити Оксану було складно. Скромна, з русою косою до пояса, вона скромно оглянула зал і вмостилася в куточку. Таких Ігор давно не зустрічав. Зазвичай дівчата самі чіпляються, знайомляться навіть. А тут Оксана, як із іншого світу. Чиста, безневинна.

Місяць вони зустрічалися, перш ніж Ігор умовив її покликати до себе у гості. Там все й трапилося. Як згодом виявилося, він викладає в інституті. Ось виявляється, чому його обличчя видалося їй знайомим. Але інша новина здивувала більше. Він одружений, як ви здогадалися, на межі розлучення. З дружиною не зійшлися характерами і тепер намагаються розлучитися.

Довірлива Оксана всьому вірила. Ігор співав, як соловей по нотах. Ну чого в житті не буває, багато хто сходяться, розходяться. Цим зараз нікого не здивуєш. Ігор не перший і останній.

Відносини тривали вже другий рік. Ігор ночувати не залишався, але бував у Оксани регулярно, три-чотири рази на тиждень. Купував продукти, любив Оксанине куховарство. Подарунки дарував, але не дорогі, дорогі Оксана не брала.

Батьки Оксани знали про залицяльника, тільки без подробиць. Особисто з ним ніколи не зустрічалися. Оксана цю зустріч відкладала на потім

Цілий вечір Оксана ходила по кімнаті, хвилювалася, не знаючи, як новину сприйме її коханий. Його довго не було. Оксана прислухалася до кожного звуку, що долинав з під’їзду. Зрештою Ігор з’явився. Чмокнув Оксану і сів на диван.

-Втомився я сьогодні. Перездачі були. Абсолютно нічого не вчать… А новина в тебе яка? Щось смачненьке знову приготувала? Балуєш ти мене, моя лялечка.

Оксана мовчки простягла аркуш паперу, складений в двоє з результатами огляду у жіночій консультації.

-Ось мої новини. Не знаю, чи сподобаються вони тобі чи ні. Я так хвилююся…

Ігор мовчки взяв документи та довго розглядав. Пауза затягувалася, потім він тихо промовив:

-Несподівано, якщо чесно. Моя мені всі вуха продзижчала, що через мене в нас немає дітей. Тому й сваримося. А тут…

-Твоя це дитина. Ти ж знаєш, що в мене нікого не було…

-Треба щось робити, – сказав Ігор, здавалося, що він не чує Оксану і говорить сам собі.

-Роби, пора вже. Ти ж завжди казав, що любиш дітей. От і буде у нас сім’я, справжнісінька з дитиною.

Ігор мовчав.

-Ну, ти ж не залишиш нас?

Відповіді не було. Ігор підвівся і мовчки пішов до виходу.

-Не залишай нас, будь ласка! – тремтячим голосом промовила Оксана.

-Пробач, мені треба подумати, – сказав Ігор, і двері за ним зачинилися.

Оксана мовчки сповзла по стіні і довго сиділа на підлозі.

-Ми йому не потрібні. Як він може з нами так вчинити? Він казав, що любить мене…

Тиждень Ігор не дзвонив і не приходив, Оксана вже зневірилася. На лекції вона не ходила.

Ігор повернувся до дружини. Вона радісно зустріла його біля дверей.

-У нас свято! Збулася наша мрія! – стрибаючи навколо чоловіка повідомила вона і простягла тест із двома смужками.

Замість того, щоб зрадіти, Ігор закрив двері та пішов. Емоції зашкалювали. П’ять років нічого не виходило, а тепер… Кого вибрати? Як бути? Ігор не знаходив собі місця.

Сідати в такому стані за кермо було не можна, але він не міг повернутись додому. Йому треба було побути на самоті. Він сів в машину і поїхав, як то кажуть, куди очі дивляться. А вдома на нього чекали дві його жінки, що залишилися без його відповіді і не розуміють, чому він так сприйняв ці добрі новини…

-Ось я вляпався! А якщо дружина дізнається про Оксану та її дитину? Пригода перестає бути веселою, – думав Ігор, додаючи швидкість.

Він вже виїхав за місто, коли з машиною сталася біда.

Прокинувся він в палаті. Дівчина в білому халаті покликала лікаря, а потім у палату зайшли дружина.

-Ігоре, ох і переживала я. Хіба ж можна так. Я всю ніч не спала, тільки зранку повідомили. Кажуть, що ти ще легко відбувся.

-Де мій телефон?

-У мене… Мені сказали, що тобі не можна хвилюватися.

-Віддай!

Дружина Ольга мовчала, потім полізла в сумочку і ображено віддала телефон.

-На, дзвонила сто разів, заспокойся. Зрозуміла я, чому ти так відреагував на дві смужки. Заспокойся, не твоя це дитина. Рости свого зі своєю Оксаною. А я, ще сподівалася утримати тебе дитиною. Завжди знала, що ти негідник. Листування бурхливе, думаю, що і відносини такі ж.

Ольга вийшла з палати, грюкнувши дверима. Ігор стомлено заплющив очі. Яка нісенітниця, щоб у його Ольги був роман на стороні. Занадто порядна. Але вона навряд чи тепер його пробачить, надто особисте листування вона прочитала. Ігор заснув, тримаючи в руці телефон, який розкрив усі його таємниці.

Провідувати Ігоря ніхто не приходив. За десять днів він попросив його виписати. Йому пішли на зустріч за умови, що він дотримуватиметься режиму

Вийшовши з палати, він викликав таксі та поїхав додому. Двері відчинила Ольга, на поріг не пустила, виставила за двері сумку і зачинила перед носом двері, мовчки, без сварок та пояснень.

Ігореві нічого не залишалося, як поїхати до Оксани. Вона зустріла його інакше.

-Де ти пропадав? Чому не відповідав на дзвінки? Я не знала, що й думати.

Оксана нагодувала вечерею, доглядала його, метушилася. Ігор жив тепер у неї, але остаточного рішення він так і не прийняв, хоча Оксана сприйняла його прихід як позитивну відповідь. Вона раділа, розповідала про свої мрії, як кожна майбутня матуся. Ігор відмовчувався.

Незабаром Ігореві стало краще, він вийшов працювати. Він втомився від лежання та розмов Оксани. Він все одно думав про Ольгу.

Йому спала на думку, розпитати її кращу подругу, вона обов’язково проговориться, бо останнім часом Ольга почала ревнувати Ігоря до неї. Ігор призначив побачення Риті. Та припорхнула в кафе.

-Ігоре, привіт. Чула, чула про твої пригоди. Довели дружина. Відразу тобі казала, що Ольга тобі не пара. Хоч ми з нею тепер і не спілкуємося, але по-людськи мені її жаль. Вона так мріяла про дитину, а тепер не знає, що робити. Кажуть, що в лікapні лежить.

Тепер Ігор знав, як діяти.

Ігор поїхав додому до Ольги. Своїм ключем відчинив двері, а він так переживав, що Ольга змінить замки. У квартирі був повний безлад. Це так не схоже на Ольгу. На ліжку були розкидані фотографії, а поряд на столику лежало одне, улюблене фото Олі, яке вона склеїла. Поруч лежали знімки з огляду. Термін був вже великий. Ні, це його дитина. В цей час були канікули і Оксана гостювала у батьків, а він був у відпустці, і вони з Ольгою відпочивали біля моря. Незабутній відпочинок. як у медовий місяць. Значить, у них все вийшло. Поруч лежали маленькі рожеві пінетки. Дочка, він так мріяв про неї.

Ігор вирішив повернутися до Ольги та випросити у неї прощення. Він прибрався у квартирі, наповнив продуктами порожній холодильник і подався до Ольги.

-Я до Микитенко. Можна покликати?

-До Микитенко? Чоловік? Нарешті з’явився. Насамперед до лікapя зайдіть.

Ігор знайшов в кабінет.

-Ми Вас чекали. Ольга не хоче дитини. Я не перший рік знаю її. Її вагітність це диво. Я не знаю, що у вас сталося, вам вирішувати, але поговоріть із дружиною. Навряд чи вона зможе ще раз завагітніти.

Ігор вирушив у палату до дружини, вона лежала з заплаканими очима. Він підійшов, притиснув Ольгу до себе:

-Вибач. Я зрозумів, що люблю тільки тебе та нашу дитину. У нас все буде добре.

Оля плачучи, ще дужче притулилася до нього.

Ігор звільнився з інституту, з Оксаною не порозумівся, лише написав:

-Я люблю дружину. Вибач, що так вийшло. Ти молода, термін невеликий. Я переказав тобі гроші. Усе можна виправити. Прощавай, не шукай, з інституту я пішов. Ти ще зустрінеш своє кохання.

Гроші Оксана повернула, на листа не відповіла. В інституті, звичайно, шушукалися, багато хто знав про цю інтрижку.

Оксана перервала зв’язок із подругами, але дитину вирішила залишити, батькам про вагітність не повідомила. Вечорами почала працювати, щоб зовсім не було часу на погані думки. Але вночі залишаючись одна, часто плакала і шепотіла:

-Ну за що ти так з нами? За що?!

Народила Оксана трохи раніше, ніж треба, але сказали, що хлопчик сильний і, що все добре.

-Що я наробила? Як сказати батькам? Що робити?

Думки не давали спокою. Оксана вирішила залишити його. Вже не раз її викликала лікарка до себе та вмовляла не залишати сина.

-У тебе все налагодитись. Батьки все зрозуміють. Ти впораєшся, ти сильна. А син твій маленький, уяви, як він буде без тебе. Ну не потрібні ви своєму батькові, то чому тобі малюк не потрібен. У чому він винний?

Але Оксана не хотіла нічого слухати, залишивши записку на тумбочці, вона вночі пішла з палати.

Вдома вона лягла на ліжко, як раптом пролунав дзвінок. Оксана нікого не чекала. З мокрими від сліз очима Оксана пішла відчиняти. Їх побачити вона точно не хотіла. Перед нею стояли її батьки.

Оксана відступила всередину, пропускаючи їх.

-І що це ти надумала, – з порога почав сваритися батько. -Хіба це добре, що при матері, дитина сиротою буде. Не ти перша робиш помилки. І що? Чому мовчала? Хіба ми не допоможемо? Ми що чужі тобі? Добре, що чужі люди просвітили. Людка Бондаренко там народжувала. Світ тісний, вона також зараз тут живе. Ось і рознесла новину, що дочка наша в подолі принесла і залишила дитинку.

-Годі сваритися, батьку. Збирайся, може, не пізно все виправити ще.

Оксана кинулась у сльозах до матері…

Незабаром вони були вже в пологовому будинку. Завідувачка відділення їх прийняла.

-Ви вже вибачте Оксану. Наробила справ. Якби ми знали, хіба дозволили б. Ми хотіли б забрати хлопчика. Це можливо? – З надією в голосі запитала мати Оксани.

-Добре, що повернулися, нікуди хлопчика ще не відправляли. Він як зрозумів, що його зрадили, плаче не перестаючи.

Дитину вручили матері, яка відразу заспокоїлася, ніби розуміючи, що за нею повернулися.

-Тату, а можна я на честь тебе назву його Сергієм, Сергієм Сергійовичем.

-Привіт, тезка. Дайте дідові онука. Дочекався. У мене є онук!