Оксана не могла повірити своїм очам, коли побачила на тесті другу смужку. Серце стиснулося, а сльози підступили до горла. В голові пронеслася лише одна думка: «Боже, тільки не це… І знову так невчасно!»

Здавалося, її нескінченне життя в декреті, постійна нестача грошей і боротьба за виживання триватимуть вічно.

Чоловік Оксани заробляв мізерно, грошей ледь вистачало на найнеобхідніше, а тепер на горизонті з’явився новий виклик — ще одна дитина, яку потрібно годувати, одягати й виховувати.

Рішення про переривання вагітності визріло в її голові майже миттєво, як тільки вона побачила результат тесту. Проте одразу постало інше питання: «Де взяти гроші на це і як усе організувати?»

На щастя, у Оксани була подруга Світлана, яка свого часу стикалася з подібною ситуацією. Її поради і відверта розмова додали Оксані рішучості. Світлана розповіла про власний досвід, пояснила, як все відбувається, і це трохи заспокоїло Оксану, яка, хоч і нервувала, була готова до такого кроку.

Під час різдвяних свят батьки подарували трохи грошей на подарунок, і Оксана вирішила використати їх, щоб записатися на прийом до лікаря.

Лікарка, яку Оксана знала вже давно, ставилася до неї тепло та з розумінням. Вона заспокоїла дівчину, пояснивши, що термін вагітності ще невеликий і ризиків для здоров’я майже немає.

— Приходь завтра, не будемо затягувати. Я зроблю все обережно, — сказала лікарка.

Оксана лише кивнула, а в душі кипіли сумніви й страхи. «А раптом я помиляюся? Чи правильно це? Може, варто все ж залишити дитину?»

Наступного дня Оксана вперше за весь період материнства була змушена відлучити дитину від грудей, адже годування стало забороненим у цей період. Малюк плакав усю ніч, і це розривало їй серце. «Чому через мої помилки страждає моя дитина? Невже вона заслуговує на таке?»

Настав день Х. Оксана залишила малюка на батьків і вирушила до лікарні. Весь час вона відчувала напругу, а після процедури ще довго не могла прийти до тями. Вона лежала на лікарняному ліжку й раптом відчула, що настав момент…

Після останнього огляду лікар підтвердила, що все завершено. Але цей висновок залишив у душі Оксани не полегшення, а важкий тягар провини.

Повернувшись додому, лікар порадила не піднімати нічого важкого й більше відпочивати. Але як це зробити, коли малюк постійно хоче на руки? Оксана терпіла біль і намагалася якнайшвидше вкласти дитину спати. Та, як завжди буває, малюк вирішив побавитися, і це затягнуло процес.

У глибині душі Оксана відчувала тяжкість від усвідомлення того, що не дала шансу на нове життя. Вона неодноразово поверталася до цієї думки, мучила себе докорами, але зрештою прийняла рішення пробачити себе. Життя складалося так, що їй довелося обрати цей шлях. Тепер вона мала рухатися далі, роблячи все можливе для своєї дитини й самої себе.