Совість Оксану ніколи не хвилювала.

З чого раптом?

Хіба вона винна, що Павло ось вже шостий рік кохає її?

Хіба вона просила його зраджувати дружину?

Сам вибрав, сам вирішив… До чого тут вона?

Вона жінка… Теж хотіла бути бажаною та коханою… Нічого іншого від Павла їй було не потрібно.

Решта відбувалося саме собою.

Вони регулярно зустрічалися, багато часу проводили разом.

Щоразу, дізнавшись, що Павло приїде до неї відразу після роботи, Оксана готувала вечерю, чепурилася…

Зустрічала коханого у повній готовності: гарна, дбайлива, лагідна.

Її зовсім не хвилювало, що він там сказав дружині. Вона була щаслива…

Нічого образливого у їхніх стосунках Оксана не бачила. Павло відкрито ходив із нею містом, знайомив із друзями.

Вони неодноразово були в кіно, у театрі, на будь-яких вечірках, вилазках на природу…

Чому Павло не брав із собою дружину і не хвилювався, що їй розкажуть про Оксану, знав лише він.

Оксана підозрювала, що дружина в курсі їхнього роману, але нічого не робить, щоби остаточно не втратити чоловіка.

Павло добре заробляв, утримував родину. Діти, знову ж таки… Їм потрібен батько.

Оксана це розуміла. Їй самій спеціалісти однозначно заявили, що дітей у неї не буде.

Через це її перший і поки що єдиний шлюб благополучно закінчився вісім років тому: чоловік мріяв про дитину…

З того часу жінка вирішила, що сім’я – це не для неї. Навіщо робити когось нещасним?

Вона довго була одна… А потім зустріла Павла…

Почуття накрили обох. Спочатку Оксана думала, що це ненадовго, а потім прив’язалася, звикла.

Іноді думала: «Ну, чим я не дружина Павла? Тільки кохана, яка все розуміє, нічого не вимагає, вибирає подарунки для його дітей. І зовсім не збирається позбавляти їх батька».

Тут Оксана трохи лукавила. Відносини з Павлом були для неї не тільки приємні, а й дуже корисні.

Чоловік допомагав матеріально: нехай не величезними сумами, але таки. Одного разу навіть телефон купив, не кажучи вже про те, що постійно привозив продукти, оплачував розваги… Одного разу примудрився звозити Оксану на море! На п’ять днів! Чудова була подорож!

І по дому допомагав: закрутити там, замінити, відремонтувати… І машина… Вона була до послуг Оксани на першу вимогу…

І при цьому: вона не прала його шкарпетки, не танцювала перед ним на задніх лапках, не прала, не лікувала, щодня не готувала і не народжувала дітей.

Така форма відносин Оксану цілком влаштовувала, тому в її голову жодного разу не спадала думка: «А чи не відвести мені його з сім’ї?»

Не приходила… Поки… не трапилося диво…

Оксана завагітніла! Майже сорок років!

Це було настільки неймовірно, що вона сходила перевірити в кількох спеціалістів! Усі одностайно підтвердили: дитина буде!

Батьки Оксани, дізнавшись про чудову новину, навіть не запитали, хто батько майбутнього онука. Настільки були щасливі!

– Ти не хвилюйся, доню, – казав батько, – разом малюка виростимо! Одна не залишишся!

– Так-так, Оксаночко, – вторила мати, – ти зараз повинна себе берегти, так що не думай ні про що таке…

– А я й не думаю, – спокійно відповіла Оксана, – у дитини є батько, і він буде з нами. Інакше й не може бути.

– Але ж він одружений, – захвилювалася мати. Вона була трохи в курсі особистого життя дочки, – ти ж не збираєшся…

– Збираюся, – зупинила її Оксана, – Павло любить мене. Я це знаю. І я допоможу йому ухвалити правильне рішення.

– Але ж там двоє дітей, – ахнула мати.

– Ну і що? Чим вони кращі за мою дитину? Чому він має рости без батька?

– Не треба, Оксано, не роби цього. На чужому нещасті щастя не збудуєш. Він потім сам тебе розлюбить…

– Не думаю…

– Повір, так і буде. І потім? Навіщо тобі чужий чоловік та батько? Навіщо робити їх усіх нещасними? Завдяки цій людині ти станеш матір’ю. Подякуй йому за це і відпусти… У тебе все своє буде. Ось побачиш…

Оксана замислилась.

– І все-таки я з ним поговорю, – сказала вона, – нехай сам робить вибір.

***

Павло, дізнавшись, що стане батьком, трохи розгубився. Нічого подібного він не очікував: знав, що Оксана завагітніти не може.

І раптом таке…

У тому, що це його дитина, чоловік не сумнівався, а ось про те, що буде далі, уявити не міг. Потрібно було все обміркувати.

Оксані ж він одразу сказав:

– Я дуже радий, кохана!

– Цього мало, – парирувала Оксана, – що ти збираєшся робити?

– А я маю щось робити? – Павло зніяковів…

– Звичайно. Подавай на розлучення. Ми повинні бути разом…

– Добре, – чоловік не почав сперечатися, – тільки дай мені трохи часу. Все-таки моя дружина – людина. Мені треба її підготувати.

– Тиждень…

– Що “тиждень”?

– Тижня тобі вистачить?

– Я не знаю, не можу обіцяти… Але я постараюся…

– Добре я почекаю…

За тиждень Оксана повернулася до колишньої розмови. Павло намагався змінити тему, але жінка була непохитна:

– Я хочу знати, що буде далі.

– Все добре буде, люба, не хвилюйся. Тобі не можна…

Оксана уважно подивилася на Павла.

“Як він змінився”, – подумала вона, а вголос сказала:

– Значить так. Даю ще тиждень. Добре. Два. Потім сама прийматиму рішення.

– Ой, яка ти грізна, – спробував пожартувати Павло, – я тебе таку ніколи не бачив.

– Ще не таке буде, – багатозначно кинула Оксана…

Залишок вечора пройшов як завжди. Провівши коханого, Оксана довго дивилася у вікно… Спостерігала як він сідає в машину, як їде… Як сутінки накривають місто, перетворюючись на зловісну пітьму…

Тривожне передчуття зародилося в душі Оксани.

Цілий тиждень вона не могла знайти Павла.

Він не відповідав на дзвінки, не дзвонив сам.

Піти до нього додому Оксана наважилася у пориві відчаю.

– Ти що тут робиш? – Павло явно був незадоволений, побачивши кохану біля свого під’їзду.

– На тебе чекаю, – просто відповіла Оксана.

– Навіщо?

– А ти не знаєш, навіщо?

– Ти мене дістала! Я ж просив зачекати! Чи мої слова для тебе нічого не означають?

– Чому ти на мене сваришся? – тихо спитала Оксана, здивована такою зустріччю.

– Бо ти не чуєш! – Павло спеціально підвищив голос ще більше, – не хочеш чути!

– А ти, я так розумію, нічого не хочеш вирішувати?

– Я хочу але не можу! Ти не розумієш? Такі речі просто так не вирішуються!

– Це не речі, Павле. Це наша дитина. Я зрозуміла: він тобі не потрібний. Ну що ж. Прощай. Більше не дзвони мені, і не приходь. І взагалі: забудь. Ми ніколи не були знайомі.

Сказавши ці слова, Оксана розвернулася і пішла геть…

Павло залишився стояти там, де стояв.

***

Оксана народила чарівну дівчинку. Нарешті вона зрозуміла, що таке щастя! Взявши дитину на руки, вона відразу забула про всі свої біди. Втім, які біди?

Павло спочатку намагався з нею зустрітися, але Оксана, до речі, дотримуючись поради мами, категорично відмовлялася зустрічатися.

– Покінчити треба одразу, доню, – навчала мати, – так швидше стане легше. І в нього, і в тебе… А тягтимеш – обидва намаєтеся. Нічого… У тебе скоро буде нове життя… Старе – нехай лишається в минулому…

Як же мама мала рацію!

Зараз для Оксани не було нічого важливішого і прекраснішого за крихітну донечку.

Через місяць Павло зателефонував, попросив дозволу побачити доньку (в нього було двоє синів).

Оксана різко відповіла:

– Дочка? Навіщо тобі бачити мою дочку?

– Але вона і моя теж…, – тихо озвався чоловік…

– Ні, Павле, вона не твоя. Забудь… Ти зробив свій вибір. Виховуй своїх синів і будь щасливий.

– Але…

Оксана не дослухала і поклала слухавку.

***

Вони зустрілися випадково… За два роки…

Павло йшов через парк і раптом побачив Оксану.

Вона йшла у легкій, світлій сукні.

Поруч із нею – чоловік із маленькою дівчинкою на руках…

Павло витріщився на дитину здивованими очима.

Він уперше бачив свою дочку.

У тому, що це була вона, він не сумнівався. Його хлопчаки були такими ж кучерявими свого часу.

Оксана теж побачила Павла, але вдала, що вони не знайомі.

Повернулась до чоловіка, цмокнула його в щоку і сказала дівчинці:

– Поцілуй тата, доню, у нього відразу сил додасться. Подивися, як він втомився тебе на руках носити.

На душі в Павла занило, наче щось зламалося в ньому…