Олег, п’ятнадцятирічний світловолосий хлопець, як тільки в село приїжджала часта гостя – двоюрідна сестра Насті – Жанна, одразу ж кидав усі свої і пропадав у Насті вдома.

Як не дивно, Олег захоплювався Жанною, якій нещодавно виповнилося вісімнадцять.

Він дружив по-сусідськи з Настею, але не зводив очей з кучерявою і темноокою Жанни – студентки інституту.

Дівчина була дуже гарною. Яскрава зовнішність, струнка тендітна фігурка, чарівна посмішка. Як тут встояти?

Настя і Жанна потайки посміювалися над юним Ромео, але незабаром звикли до його постійної присутності біля них.

Друзі кликали Олега покататися на велосипедах, піти на річку, але він, нітрохи не соромлячись, вважав за краще компанію дівчат, сидячи з ними вечорами в альтанці, або гуляючи в лісі, і слухаючи їхні розмови про все на світі.

Якось, коли Жанна пішла в ліс по гриби, Олег пішов з нею.

– І ти збиратимеш? – запитала Жанна.

– Та я не дуже люблю, але мати буде задоволена, якщо хоч трохи принесу… – відповів Олег. – До того ж тебе одну в ліс відпускати не можна. Мало що… Ніколи не треба одному в ліс ходити. У нас такі місця, що навіть іноді свої, місцеві, які знають наш ліс, блукають колами. Кажуть, через болото…

Жанна погодилася, але розуміла, що з нею Олег піде куди завгодно, аби разом.

Вони назбирали трохи грибів і поверталися босоніж полем, м’якою прогрітою грунтовою дорогою, і Олег вперше зізнався Жанні у своїх почуттях.

– Ти знаєш, ось так би йти і йти з тобою цією дорогою… Далеко, далеко… Щоб вона не закінчувалася… – він глянув на неї уважно і ніжно.

– Що, правда? – посміхнулася дівчина. – До самого горизонту?

– Так, до обрію… – романтично відповів Олег і взяв Жанну за руку.

Вона усміхалася, і так ішли вони, трохи сповільнивши крок, аж до села, поки їх не бачили люди.

– Дякую тобі… – сказав їй тоді зачарований Олег.

– За що? – засміялася Жанна.

– За те, що ти є. Така…

Так і ходив хлопець за своєю коханою років зо три, коли вона з’являлася в селі.

А якось Настя запитала свого сусіда:

– Олеже, я звісно, розумію, Жанна дуже гарна. Але ж у вас різниця в три роки… Це нічого?

– І що? – почервонів Олег. – Ось я зараз зі служби повернуся, і стане вона моєю. Ось побачиш…

Зрозуміло, слова Олега Настя незабаром передала Жанні, своїй двоюрідній сестрі.

– Нехай мріє. Не можна його засмучувати, хоч би як там не було, – мудро відповіла Жанна. – Нехай служить спокійно. Бо ж я поки що ні в кого не закохана, і заміж не збираюся… Мені треба інститут закінчувати, а потім – надійну роботу знайти.

Настя і ці слова сестри вже передала Олегу, коли він йшов на службу.

– От і добре. Тільки хай вона мені пише. Попроси її, будь ласка… Я їй уже казав, але й ти попроси… – сказав Олег Насті.

Час минав, Олег служив, чекав на повідомлення і дзвінки від Жанни, але вона, надіславши йому листівку з Новим роком, і на день народження, більше не писала…

Як з’ясувала Настя, Жанна не хотіла давати хлопцю марні надії. Мало що… Все може змінитися.

– А він що, хоч трохи тобі подобається? – допитувалась у сестри Настя.

– Він хороший хлопець, тим більше, що ми вже стільки років дружимо… – плутано відповіла Жанна.

Коли Олег повернувся, Жанна якраз закінчила інститут. Вона активно шукала роботу і приїхала у село на вихідні.

Перед нею з’явився Олег, змужнілий, засмаглий, і він, як і раніше, не зводив з неї очей.

Вони обійнялися, не втримались. І почали засипати одне одного запитаннями.

Потім сиділи в їхній альтанці і розмовляли не одну годину, а ввечері знову ходили гуляти у ліс знайомою польовою дорогою.

У селі вже почали говорити про Олега та Жанну, як про пару, але Настя переконувала сусідів, що поки що нічого «такого» не передбачається.

Однак, коли наступного вечора Жанна зібралася їхати додому у місто, до їхніх воріт раптом під’їхала якась машина.

Дверцята відчинилися, і якийсь хлопець почав сигналити. Жанна вийшла до нього і сердито сказала, що нікуди з ним не поїде.

– Ти ж все одно їдеш у місто, додому, – просив хлопець. – Ось я і приїхав за тобою, щоб підвезти…

– Я ж тобі казала, Сашко, що не треба мене ні підвозити, ні приїжджати. Я сама доберуся… Не ходи за мною… – сердилася Жанна, а хлопець все одно стояв і чекав на неї.

Все це бачили і Настя, і Олег. Цікаві старенькі почали дивитися з вікон чим закінчиться ця сцена, але тут сталося несподіване.

Олег пішов на кілька хвилин і незабаром під’їхав до будинку Насті на мотоциклі!

Жанна вийшла з рюкзачком за спиною, і, побачивши Олега, підійшла до нього, одягла шолом і сіла на мотоцикл ззаду.

– Ах, ось воно що тут у вас… – пробурмотів хлопець із міста. – Ясно тепер, чому вона така вперта…

Він сів за кермо і поїхав так, що пил піднявся і накрив мотоцикл, який вже від’їжджав.

– Давай тільки не будемо з ним змагатися, – злякано сказала Жанна, тримаючись за Олега.

– Добре. Не будемо.

Проте вони раз у раз бачили, як машина то переганяла їх, обдаючи пилом, то попускала знову вперед. І тільки коли Олег виїхав на шосе і дав газу, машина відстала.

У двір Жанни пара приїхала вся в пилюці.

Жанна попросила сусіда-пенсіонера, щоби мотоцикл Олега поставити на ніч у його гараж. Вже темніло, і Жанна повела Олега до себе додому.

– Ось, мамо, сьогодні мене Олег привіз, тільки ми дуже забруднились, треба митися. Іди, Олеже, приймай душ, – дівчина відправила Олега у ванну, а сама почала чистити його джинсову куртку.

Поки Олег мився, дочка розповіла матері про ревнощі її міського залицяльника, і вони вирішили, що краще буде, якщо Олег залишиться у них ночувати.

Вони вмовили Олега залишитися, бо пізно, а він і радий був провести вечір із Жанною.

Вони по-сімейному повечеряли, а потім сиділи біля телевізора. Олегу постелили спати на лоджії, де була розкладачка. Там вони сиділи з Жанною до опівночі, говорячи і тримаючись за руки, як колись на сонячній польовій дорозі…

– Хочу у місто перебратися… – почав розповідати Олег Жанні. – Теж працюватиму тут, і на житло зароблятиму.

– А я ще не знаю, де мені бути. І у місті роботи багато. І в село мене кличуть у школу працювати… І що вибрати? Поки що думаю. Тут – мама.

– А в селі – я, – раптом сказав Олег. – І нам треба бути разом. Я й раніше це знав, і тепер ще більше у цьому певен. Бо без тебе я не маю майбутнього, Жанно…

– Вперед, до горизонту? – усміхнулася вона.

– Так, і на мотоциклі у нас теж добре виходить. А колись, обов’язково й машина гарна буде, велика… Своя. Наша, – Олег цілував руки дівчини.

– Тоді будемо мріяти разом, – погодилася Жанна.

Олег довго не міг заснути, коли вона пішла, бо фактично отримав її згоду.

Тепер він їздив до Жанни у місто, а вона до нього у село. Але так як парочка не хотіла зовсім розлучатися, то вони вирішили швидше одружитися і жити в селі, тому що будинок у Олега був великий.

Настя була рада, що сестра вийшла заміж у селі. Вона теж любила Жанну, і раділа їхній багаторічній дружбі. Вона до кінця не вірила, що така красуня Жанна віддасть перевагу не міським хлопцям, а сусідові Олегу, молодшому за неї, звичайному сільському хлопцю.

– І все-таки, – спитала вона перед весіллям у Жанни. – Що ж ти в ньому знайшла?

– З ним легко і тепло. І можна пішки йти до самого обрію. Розумієш? – відповіла Жанна.

Настя посміхнулася і похитала головою.

– Одне зрозуміло, що ви обидва трохи дивакуваті романтики! Але я дуже рада, що ви поряд! Щастя вам!

Джерело