Любомир перекинув мачусі гроші, і став думати, що робити далі.

Пізній дзвінок, який пролунав вже після опівночі, не віщував нічого доброго. До того ж, телефонувала Віра, друга дружина батька. Любомир підняв слухавку.

– Тата в лікарню забрали. Він у важкому стані. Гроші потрібні, а у мене є лише тисяча гривень, – стала плакатись Віра.

– Я зрозумів, скиньте мені номер карточки. 10 тисяч для початку вистачить?

– Мало би вистачити…

Любомир перекинув мачусі гроші, і став думати, що робити далі.

– Любий, що сталося? Хто тобі телефонував? – запитала спросоння Надія, яка прокинулася від шуму.

– Тітка Віра телефонувала. Батько в лікарні. Каже, що ситуація складна.

– То набери свою сестру, нехай вона підбіжить, вона ж навпроти лікарні живе.

Любомир погодився з тим, що це слушна думка, і набрав Олександру. Але її телефон мовчав.

– Напевно, сестра спить…

– Або не хоче брати слухавку. Ти не ображайся, але від неї будь-чого можна сподіватися.

Надія була права щодо зовиці. Олександра набрала брата аж зранку, коли той вже був в палаті у батька.

– Чого ви всі видзвонювали мені вночі? І ти, і ця Віра. Поспати не даєте, – накинулася вона на брата.

– Олександро, що ти верзеш? Ніхто вночі просто так не телефонує. Біда сталася, батько в лікарні.

– А мені то що до того? У нього є дружина, нехай вона і доглядає свого чоловіка.

– Ти ж живеш недалеко, звари тепленького бульйону і свіжий занеси.

– Я на роботу збираюся. А бульйон можна купити внизу в їдальні.

Любомир засмутився, але Надія його підтримала:

– Не зважай на неї. Є люди, яких ти уже не зміниш. Ми самі впораємося.

Рекламне зображення
За два тижні, поки батько був в лікарні, Олександра так жодного разу до нього і не зайшла. Виявилося, що вона в цей час вже мала заплановану поїздку за кордон, до своєї доньки в Прагу, і не збиралася її відміняти через те, що батько в лікарні.

На жаль, всі старання виявилися марними, і батько відійшов у кращий світ.

– Олександро, батька не стало. Треба його гідно провести в останню путь, – зателефонував сестрі Любомир і повідомив сумну новину.

– Я за кордоном, не встигну на похорон. Ти все оплати, а я приїду і половину витрат тобі поверну, – пообіцяла Олександра.

Приїхала сестра аж на 40 днів. Любомир після поминальної служби організував невеликий поминальний обід у квартирі тітки Віри.

Олександра жодним словом не згадала про те, що винна братові гроші, але відразу почала вести мову про спадщину.

– Віро, у вас своїх дітей немає, тому я думаю, що буде справедливо, якщо ви свою квартиру моїй молодшій доньці відпишете. Я тепер гостювала у неї у Празі, вона, бідолашна, свого житла не має, ви на неї дарчу зробіть, щоб потім не було ніяких непорозумінь.

Любомир сидів за столом, слухав, що каже його сестра, і не розумів, звідки у неї скільки нахабства. Нарешті, він опанував себе, і спокійно відповів:

– Олександро, ми не маємо жодного відношення до квартири тітки Віри, так що ця розмова – безглузда. А батькову квартиру ми з тобою поділимо навпіл, думаю, так буде справедливо.

– А те, що ця жінка 15 років жила з нашим батьком і за його зарплату, то нічого? Тепер хай нам своєю квартирою віддає, адже батько ці гроші міг на нас використати, – розійшлася Олександра.

Їхньої з Любомиром мами рано не стало, батько залишився вдівцем. 15 років тому він одружився вдруге, з своєю бездітною колегою по роботі.

Тітка Віра стала для нього хорошою дружиною, жили вони в її трикімнатній квартирі, про яку зараз і завела мову Олександра.

А свою двокімнатну квартиру батько довший час здавав квартирантам. Гроші від оренди він спочатку ділив між двома дітьми, але потім донька стала плакатися, що вона живе значно бідніше, ніж її брат, і з часом вже лише Олександра забирала у батька гроші від оренди.

Тітка Віра прямо сказала Олександрі, що вона свою квартиру нікому віддавати поки-що не збирається. Вечір був зіпсованим, Олександра пішла.

І яким же було здивування у Любомира, коли він дізнався, що батькова двокімнатна квартира вже кілька років як оформлена дарчою на старшу доньку сестри. Олександра переконала батька, що так буде правильно, якщо він свою квартиру внучці віддасть.

Любомиру залишалося тільки змиритися. Він зрозумів, що права була його дружина – Олександра вже не зміниться. Він просто вирішив викреслити її з свого життя.

Олександра не хотіла так легко здаватися. Вона ще довго приходила до Віри в надії, що зможе переконати її переписати квартиру до свою молодшу доньку.

Та у неї нічого не вийшло. Тітка Віра за 15 років мала час, щоб зрозуміти, хто є хто. Тому вона давно вирішила, що свою трикімнатну квартиру вона віддасть Любомиру, вже навіть заповіт склала. Але жінка не афішує цього. Вона просто радіє, що у неї з’явився справжній син – добрий, надійний, людяний.