У тебе вже животик видно, – посміхнулася Наталка. – Можна поглади

Олена кивнула. Наталка обережно погладила подружку по животику. Це було зворушливо і трохи завидно. Вона все б на світі віддала за такий животик, адже завагітніти було її мрією, але поки що не виходило. Стільки спроб, біганини по спеціалістах, процедур, нічого не допомагало, вердикт один – завагітніти неможливо. Була думка взяти дитину з дитбудинку, але чоловік не захотів, вже змирився з тим, що свій вік вони удвох проживуть. І все-таки – так хотілося дитину. Як сказав один спеціаліст: «Сподівайтеся на диво». Наталка чекала і сподівалася на диво.

– Ти не дізнавалася, хто буде – хлопчик чи дівчинка?

– Ні, поки не дізнавалася. Вирішила, що нехай буде сюрприз.

– А я не витримала б, дізналася.

– Можливо, і я не витримаю, ще не знаю.

Затяглася пауза. Наталя перша порушила тишу.

– Віталік не з’являвся?

– Ні. Та й не треба. Я все одно вирішила народжувати, з ним чи без нього.

– Негідник. Дай його телефон, я йому подзвоню і все висловлю.

– Не треба. Я навіть рада, що він зник із мого життя, все одно у нас з ним нічого б не вийшло – одружуватися він на мені не збирався, любив загульбанити і посваритися, ревнивець ще той, до стовпа ревнував. Сама ж знаєш. Ну навіщо він мені такий потрібний?

– Хай хоч аліменти платить.

– З чого б? Я краще як мати-одиначка оформлюся, більше грошей отримаю.

– Думаєш, що витягнеш сама?

– Звісно. Квартира є, батьки допоможуть ще грошима.

– Ти щаслива?

– Дуже! Мені скоро тридцять, народжу для себе. Будеш хрещеною мамою?

– Звісно! Хоча б хрещеною, але головне – мамою.

– Ну гаразд, мені час додому, скоро Олексій прийде, готувати вечерею треба. Ти заскакуй частіше, або дзвони, а то взагалі з поля зору зникла.

– Добре, по можливості заскочу та подзвоню.

Наталка та Оленка подружки з юності, в одній компанії разом були, коли школу закінчили. Навіть коли компанія розпалася, вони все одно залишилися дружні між собою. Коли чотири роки тому Наталя вийшла заміж за Олексія, Олена була свідком на їхньому весіллі. Самій Олені не щастило в особистому житті, вона була як магніт для негідників, жодного нормально хлопця. Один сварився вічно, інший гуляв, і з’явився цей Віталік. Наталка пам’ятала, як Олена привела його до них, щоб познайомитись. Якось відразу він не вписався в компанію і не сподобався ні самій Наталі, ні Олексію. Пихатий, недалекий, і Наталка одразу зрозуміла – знову Оленка вляпалася.

– Навіщо він тобі такий потрібний? – здивувалася тоді Наталка. – Тобі Миколи чи Василя не вистачило? Цей напевно такий самий.

– З чого ти взяла? Він нормальний, але, може, трохи простакуватий, та й добре.

– Не буде в тебе з ним життя. Краще іншого собі знайди.

– Побачиш – буде. Він любить мене.

Мабуть, саме тоді між подругами ніби чорна кішка пробігла. Весь вечір Олена просиділа мовчки, а потім взяла вже добряче «веселого» Віталіка під руку і пішла з ним. Більше цього Віталіка не бачили, але з Олексієм після цього вечора ще довго обговорювали його.

– І ось як Олена притягує до себе таких чоловіків? – дивувалася Наталка.

– Вона сама шалена, тому й чоловіки у неї такі самі, – відповів Олексій. – Увесь час, скільки я твою Олену знаю, не перестаю дивуватися – як ви з нею взагалі зійшлися? Ти така розумна, все інтуїтивно відчуваєш, усе розумієш, а в Олени вітер у голові, таке враження, що досі в ляльки не награлася. Пристрасті їй потрібні, тому й клює на таких негідників.

Наталці не сподобалися його слова. Вона знала, що Олексій недолюблює її подругу, але мова все ж таки йшла про Віталіка, а не про Олену.

– Ми давно дружимо, зійшлися якось.

Після цього вечора Олена неохоче йшла на контакт із Наталкою. Так, вона зізналася, що образилася на слова подруги з приводу Віталіка, заступилася за нього як за свого коханого, тому не дуже хоче розповідати про своє особисте життя. Сварки у подруг як такої не було, але вже міцної дружби теж. Так, іноді побалакають по телефону і все. А потім Олена зізналася, що завагітніла, але з Віталіком у них все погано, він не хоче, щоб Олена народжувала.

– І що ти вирішила? – запитала Наталка.

– Народжуватиму, навіть якщо він мене кине.

І Віталік таки пішов. Про це Олена повідомила подругу телефоном, а потім на якийсь час зникла. І ось дві подруги зустрілися випадково в магазині. Олена стояла в легкому сарафанчику, і животик був ледь видно, але все ж таки він округлився, виглядало дуже зворушливо. Ну чому ті, кого кидають, так легко вагітніють? Чому Наталці так не пощастило – вона у міцному шлюбі, з Олексієм вони обожнюють один одного, а дитини немає! Так, вона із задоволенням стане хрещеною мамою для дитини своєї подруги, балуватиме її як свою.

– Ти знаєш, кого сьогодні зустріла? – запитала Наталка ввечері у чоловіка. – Оленку! У неї вже животик видно. Віталік її все ж таки кинув, а вона мені запропонувала стати хрещеною мамою для майбутньої дитини.

– Ось негідник!

– Хто? Дитина?

– Та яка дитина! Цей Віталік! Заробив дитину та пішов.

– Та ну його, Оленка сама не хоче його бачити.

– О, дозріла. Знайде потім як когось татку для своєї дитини, такого ж негідника як цей Віталік.

– Не факт. Вона сама його ростити хоче. До речі, вона поки що не знає, яка у нього стать. Я не витримала б, дізналася.

За місяць Олена передзвонила.

– Це буде дівчинка, – сказала вона. – Я вирішила назвати її Наталкою, на честь тебе.

– Це дуже мило, але зараз стільки гарних, сучасних імен.

– Ні, мені подобається саме Наталка, і ти близька мені як подруга. Вибач, що я на тебе ображалася, треба було одразу тебе послухати.

Все, невидима стіна, що стояла між подругами, впала. З цього дня вони почали частіше зідзвонюватися. Якось, перед самими пологами Олена попросила Наталку:

– Мені вже ходити важко. Відвезіть мене до пологового будинку, будь ласка. Я знаю, що не дуже подобаюсь твоєму Олексію, але попросити більше нема в кого, а на таксі не хочу витрачатися.

У Олексія справді були відмовки: то щось у машині барахлить, то йому ніколи. Але все ж таки він погодився. Дорогою до пологового будинку він поглядав у дзеркало заднього виду на Олену і дивувався:

– Дивись ти, ну треба ж! Лише рік, як ми не бачилися, а ти вже мамою зібралася стати.

– Так, чого і вам з Наталкою бажаю. Можливо, все ж таки трапиться у вас диво, ви ж так хочете дитину!

Наталя сумно усміхнулася. Тут одним бажанням не відбудешся, справді – диво має статися. Напевно, і Олексій мріє про дитину, хоч і вдає, нібито змирився. Він навіть заборонив говорити вдома про дитину, мовляв – вийде, значить – вийде, нема чого зайвий раз душу хвилювати.

Із пологового будинку теж разом забирали Олену з маленькою Наталкою. Наталка ніжно глянула під куточок ковдри на обличчя малюка. Ось її хрещена донечка, найпрекрасніша у світі дівчинка. Наталя обов’язково буде балувати свою крихітку, купувати їй різні сукні та ласощі. Скоріше б уже хрестини було призначено.

А хрестини були призначені за місяць. Хрещеного батька не знайшли, та й матері було достатньо. Наталка в церкві гордо тримала малечу на своїх руках, ніби то була її дитина. Олена з Олексієм стояли трохи віддалік, біля стіни, щось перешіптувалися і посміхалися. Так приємно, всі рідні люди поряд, у Олексія з Оленою нарешті зав’язалися теплі стосунки, а Наталя тепер стала мамою, хай і хрещеною. Все тепер гаразд!

Наталка почала бувати в Олени, щоб побачити свою хрещеницю, а ще запрошувала подругу з донькою до себе додому, залишаючи їх із ночівлею. Вона всю увагу приділяла дитині, навіть Олексій почав ревнувати:

– Як тільки Оленка з донькою приїжджає, то мене ніби не існує.

– Ну ти тільки подивися, яка краса ця Наталочка! Невже ти не помічаєш?

– Тільки ти про мене зовсім забула.

Так, так вийшло, що Наталка ніби розчинилася у своїй хрещениці, неуважно почала ставитися до свого чоловіка. Їй дуже хотілося, щоб Олексій теж якось був у житті дівчинки, показав, яким би він був батьком, якби у них була спільна дитина. Олексій не сильно виявляв якісь почуття до дитини, і Наталці іноді здавалося, що дива не відбувається саме тому, що з Олексія батько був би поганий. Бог не дає.

Так минали дні, місяці. Коли малечі виповнилося п’ять місяців, Наталка зустріла в торговому центрі Віталіка. Він йшов під ручку з якоюсь дівчиною і мило їй посміхався.

«От негідник, – подумала Наталка. – Зараз я тобі влаштую райське життя!».

Вона підійшла до парочки і сказала:

– Привіт, Віталіку! Впізнаєш? Тебе як, убік відвести від твоєї дами чи при ній усе розповісти?

– Що розповісти?

– А те, що ти став татком, але не хочеш навіть знати свою дитину. Хоч би раз зателефонував до Олени, поцікавився щодо своєї доньки.

– Якої доньки?

– Ой, все, я пішла, – сказала дівчина і вихопила свою руку з руки Віталіка.

– Катю, почекай, послухай розмову, мені приховувати нема чого.

Але Катя вже зникла між рядами торгового центру і сіла віддалік на лаву, чекаючи на свого коханого.

– То яку дитину? – спитав Віталік.

– П’ятимісячну. Дочка в тебе, не знаєш, чи що?

– Так, щось я не зрозумію. До вагітності Олени я з нею місяць у ліжку не перекидався. То як я можу бути батьком?

– Ага, від відповідальності йдемо, так? Чим доведеш?

– Твоїм чоловіком, Наталю. Ти як із ним – досі живеш і нічого не знаєш? Тоді звичайно – це явно його дитина. Я у відпустці був і повернувся на кілька днів раніше, ніж обіцяв Олені. Я як відчував, що вона гуляє і не схибив: вона з твоїм чоловіком у ліжку була. Я влаштував сварку, а твій Олексій обіцяв мені гроші за мовчання. Тільки мені стало вже якось байдуже, а тебе я пожалкував, не руйнувати ж сім’ю. Я викреслив Олену зі свого життя. І тобі не сказав би, якби тут сварку не вчинила перед моєю дівчиною. А потім я зустрів Оленку вже з животиком на п’ятому місяці вагітності, спитав – хто батько, вона сказала, що це не моя справа. Думаю, що це твій чоловік. З’ясуй там сама – хто тато. Все, бувай!

Наталці здавалося, що земля йде в неї з-під ніг. Вона гарячково стала згадувати, що відбувався цей час. Так, на момент зачаття Олексій був постійно зайнятий роботою – мовляв, замовлень багато, начальство просить допізна працювати. З Оленкою Наталка сильно не спілкувалася. Спілкування розпочалося лише тоді, коли Олена повідомила стать дитини. А потім, після пологів, Наталка вже взагалі нічого не помічала, вся у хрещениці розчинилася. Але Олена з Олексієм часто усамітнювалися. Так, маскування у них було найвищого рівня.

Телефон Наталі задзвонив. Вона як уві сні взяла слухавку – дзвонила Олена.

– Привіт! Ми з Наталкою до тебе приїдемо з ночівлею?

– Ні, це я до тебе зараз приїду за годину, – сухо відповіла Наталка.

Вона зайшла до квартири Олени, та весело її зустріла і з порога засунула доньку до рук Наталі. Олена забігала по квартирі, займаючись прибиранням і весело щебетала. Наталка її не слухала, а уважно вдивлялася в обличчя малечі. І як це вона не помічала якісь схожі риси з її чоловіком?! Просто навіть не думала, не припускала, що таке може бути взагалі. “Ти така розумна, все інтуїтивно відчуваєш, все розумієш” – згадала вона слова Олексія. Так, інтуїція її цього разу сильно підвела. Наталя встигла полюбити свою хрещеницю всією душею, а тепер її навіть на руках тримати не хочеться, душа вже не сприймає.

– Візьми Наталочку собі, – Наталка простягла дитину Олені.

– Та що з тобою? – здивувалася Олена. – Ти зазвичай її з рук не спускаєш, я тебе не впізнаю.

– Дівчинку є кому тримати на руках. Тобі, наприклад, як мамі, чи Олексію – як батькові.

Олена на мить застигла. Потім важко зітхнула, почервоніла і спитала:

– Тобі Олексій у всьому зізнався?

– Ні, я Віталіка зустріла у торговому центрі, він мені все розповів.

– Так, гаразд. Ти прийшла сюди сваритися? Не треба, Наталку розхвилюєш.

– Сваритися не буду. Тільки розкажи, як ви мені носа втерли. Як давно у вас роман із моїм чоловіком?

– За рік після вашого весілля. Не знаю, що нас завело. Ми це ретельно приховували від тебе, але я закохалася в Олексія. Я відчувала докори совісті, але нічого з собою вдіяти не могла. Щоразу хотіла закінчити стосунки з Олексієм, але не могла встояти, коли він приходив до мене. Щоб закінчити наші стосунки, я закрутила з Віталіком роман, хоч і не дуже любила його, просто хотіла відволіктися. Спеціально привела його до вас і познайомила, щоб довести Олексію, що наші стосунки закінчилися. Він тоді мені весь час дзвонив та влаштовував сцени ревнощів. А потім Віталік на місяць поїхав у відпустку до своїх родичів, і я знову не встояла перед Олексієм. Віталік приїхав, застав нас, влаштував сварку, я вже тоді подумала, що ти все дізнаєшся, переживала дуже, та й Олексій переживав. Ось тому я не з’являлася тобі на очі.

– Тобто сказати про свою вагітність ти мені не побоялася.

– Я спочатку не знала, а потім, коли зрозуміла, що Віталік не проговориться, сказала тобі. І Олексіюі сказала. Він зрадів, сказав, що все-таки вдасться йому стати батьком, він допомагатиме нам з дитиною. Але повір – з того часу ми з ним більше не спали. Він став до мене якось прохолодний, хоч і дзвонив часто, та й мені зараз не до нього. Може, у нас уже все одне до одного вщухло, не знаю. Доньці він справді допомагає, вибач, тягну гроші з вашого спільного бюджету, та й ти не проти була. Пробач мені, мені соромно перед тобою, я винна, але факт залишається фактом – так, Наталка дочка Олексія. У мене навіть камінь із душі впав, бо я тобі все розповіла.

– Як гарно ви маскувались під виглядом ворожості один до одного.

– Така була задумка, щоб ти нічого не запідозрила.

В цей час Наталі зателефонував Олексій.

– Ти де?

– Я в Олени.

– Я з роботи їду, може тебе забрати?

– Так, забери мене від неї.

Поки чекали на Олексія, мовчали. Наталка дивилася на хрещеницю з сумом – більше вона її не побачить. Не захоче бачити, адже це плід зради Олексія. І Олексія не побачить, бо з того дня він зрадник. Давно вже зрадник, але про його зраду Наталка дізналася лише сьогодні. Це важко, це жорстоко. Він заборонив Наталці навіть заїкатися про дитину, а сам зробив її на стороні.

З’явився Олексій:

– Давай, швиденько одягайся, поїхали, я голодний, їсти хочу.

– Тебе Олена нагодує, залишайся тут, я сама поїду додому.

– Що за нісенітницю ти говориш? – розгублено спитав Олексій.

– Олексію, вона все знає, – тихо відповіла йому Олена. – Все про нас знає, Віталік розповів.

– Так, я все знаю і не хочу бачити зрадника у своїй квартирі.

Наталка пішла. Олексій намагався ще дзвонити, просив вибачення, вмовляв не подавати на розлучення, але Наталя все ж таки розлучилася з ним. Вона вдруге вийшла заміж через два роки, за вдівця з п’ятирічним сином – знайшла його на просторах інтернету. Як живуть Олена з Олексієм, вона не знає, тільки хрещеницю іноді згадує з любов’ю та ніжністю.

Джерело