Олексій зробив пропозицію своїй Оленці. Дівчина погодилася, і чоловік радісно повідомив батькам про це.

Його мати Тамара була не в захваті від нареченої та її сім’ї.

Олексій єдиний син у сім’ї, будинок у них великий, господарство тримають.

Батько його Павло, діловий і працьовитий мужик, іноді підробляв, одним словом, фінансово жили нормально.

Коли син повідомив матері про свою пропозицію коханій дівчині, вона видала:

-Біднота, у посаг нічого не дадуть! Сидітимуть на наших грошах. Ти що, не міг якусь іншу вибрати?! Я ж тобі казала, хоч Оленка й красуня, але за душею нема нічого! Мати одна працює, часто слаба. От і твоя дружина потім така ж сама буде…

Але Олексій любив дівчину… Багато хлопців залицялися до неї, а вона обрала його, і він цим дуже пишався.

Син зрозумів, що їм з Оленою не вжитися у будинку батьків, тому вони зняли окремо житло на сусідній вулиці.

Містечко невелике, і вони жили на іншому кінці, неподалік річки в приватному секторі.

Мати не дасть їм життя, характер у неї строгий, завжди чимось незадоволена.

Хоч і живуть не бідно, але свого чоловіка постійно сварить, відправляє на підробітки, гроші заробляти, хоча він і так працює.

Павло – чоловік поступливий, все життя під каблуком своєї дружини, ніколи не суперечить їй, з усім погоджується, щоб вона не придумала.

Олексій дивиться на це і не подобаються йому такі стосунки.

Батька йому шкода, а до матері він ставиться, як до матері і все, особливих почуттів не має до неї.

Тому що вона і сина так виховала, а він за вдачею інший, не такий, як батько, може й заперечити їй і зробити по-своєму, має свою точку зору.

Олексій працював механіком на місцевому підприємстві.

Олена народила доньку і незабаром ще одну. Дівчата росли красунями всі в матір.

Хоча й Олексій теж був симпатичний молодий чоловік.

Молоді жили, як і більшість – не бідно і не багато.

Батьки Олексія особливо не допомагали у фінансовому плані, та вони й не просили, знали – краще промовчати. Олену свекруха не любила, навіть незважаючи на те, що вона була чудовою господинею та матір’ю.

Свекрусі Олена ніколи не суперечила, хоч та й допікала їй, але онучок Тамара дуже любила, балувала, як могла, купувала, що вони захочуть.

Коли внучки навчалися в школі, не стало батька Олексія. Після цього мати попросила сина, щоб вони перебралися до неї в будинок, і пообіцяла, що вони житимуть мирно та дружно.

Одній в такому великому будинку важко, та й чоловіча рука по господарству потрібна.

Тамара щосили стримувала себе, щоб не сваритися з Оленою, але все одно іноді виплескувала свої емоції, а сусідкам скаржилася, щоб син не чув:

-От же ж знайшов на свою голову дружину, біднячку недолугу. Тільки й є, що гарна, а так нічого не вміє робити. Все я, та я…

Але сусідки бачили, що Олена охайна і хороша господиня, працює, та ще й встигає доглядати свою матір, яка вже лежача.

Особливо вони не вірили Тамарі, в окрузі всі знали її невгамовний і злий характер, тому навпаки шкодували невістку.

І от не стало матері Олени.

Після поминок Олена трохи замкнулася в собі, переживала мовчки, та й тут не втрималася свекруха:

-Що сльози лити, слаба була твоя матір, і добре, що Бог забрав.

Набридло на тебе дивитися, бігала туди-сюди, годувала її, обмивала…

Олені було неприємно це чути, але вона мовчала.

Знала – якщо відповість щось свекрусі, вона таку сварку влаштує, що не дай Боже.

Та й не було сил у неї суперечити. Вона була вдячна свекрусі, хоч би за те, що любить онучок, стежить за ними, поки вони з чоловіком на роботі.

Час минав, дочки підросли, вже в старших класах навчаються.

І раптом Олена заслабла. Довелося піти з роботи, не могла працювати.

Після обстеження, Олені дали групу. Вдома вона, як і раніше, займалася по господарству, доньки допомагали і чоловік теж, а свекруха злилася:

-Напевно, прикидається, працювати не хоче.

І знову своє невдоволення виливала сусідкам:

-Мало того, що я одягла і взула цю біднячку, то ще й на старості років я за неї повинна все робити. Не дай Бог, щось зі мною станеться, і наглядати не буде кому. Бач яка…

Вона озирнулася і побачила, що за спиною стоїть Олена, слухає мовчки її скарги сусідкам.

А ті дивилися то на одну, то на іншу, чекаючи на сварку. Але Олена глянувши на свекруху, мовчки обійшла її, і попрямувала до магазину.

-Бач яка горда, ні слова у відповідь, і так завжди, краще б не мовчала, – знову висловлювала невдоволення Тамара.

Одна із сусідок сказала:

-Тамаро, тобі треба молитися на свою невістку, інша б тобі таке влаштувала, що не знала би ти куди й бігти! А вона мовчки терпить усе, може вона від твоєї злості і слаба!

Якось на черговому прийомі Олені запропонували поїхати в санаторій, їй виділили путівку.

Вона довго роздумувала, але Олексій і доньки її підтримали, а свекруха на кухні висловила синові:

-Бач пані, в санаторій їй путівку дали. Нехай їде, я хоч відпочину без неї. Набридло на неї дивитися.

Олена все чула, а син не став суперечити матері, тільки сказав невдоволено:

-Мамо, ти знову? – і вийшов надвір.

Олена ніколи не скаржилася чоловікові на свекруху, мовчки переживала все в собі.

Поїхала в санаторій. Відпочивала. Була там три тижні. Дзвонила не часто, казала, що зв’язок поганий.

Олексій з доньками вже приготувалися до приїзду Олени. Вона мала бути вдома в суботу.

Але, ані в суботу, ані в неділю Олена не приїхала! На дзвінки жінка не відповідала!

Олексій місця собі не знаходив. Він уже хотів дзвонити в санаторій, але в понеділок вранці Олена зʼявилася на подвірʼї.

-Оленочко, ну нарешті! – вибіг Олексій її зустрічати. – Як відпочила?!

-Та нормально… – сказала вона і мовчки пішла в хату.

Олексій не впізнавав свою дружину. Вона приїхала в новій куртці, з новою короткою стрижкою, і якась… ніби чужа.

Рідні дивилися на неї і не впізнавали.

Наступного ранку, Олексій сидів на ґанку, коли з хати вийшла Олена з великою сумкою.

Чоловік здивовано глянув на дружину.

-Олексію, вибач, але я йду від тебе. Я покохала іншого, і він мене теж. Ми не уявляємо життя один без одного!

-Олено, ти про що? – Олексій не вірив своїм вухам.

-Я подаю на розлучення і йду від тебе, – чітко сказала вона. – Вибач мені, що так уже вийшло. Ми зустрілися з ним там, у санаторії.

-Олено, а як же дочки, ти добре подумала?

-Сподіваюся вони мене зрозуміють, вони вже дорослі, я приїжджатиму до них у гості. І нічого більше не кажи, не треба, я все вирішила, прощавай…

…Сумка була важка, але вона дотягла її до воріт і вийшла з хвіртки. Олексій почув шурхіт шин…

Мати вискочила на ґанок:

-Це куди ж її понесло?!

-Мамо, Олена мене покинула, поїхала з іншим…

Добірні словечки Тамари розносилися по всій вулиці, навіть син не знав, що мати так уміє.

Але що робити, він похмуро зайшов у будинок. А потім цілий тиждень гульбанив, навіть не ходив працювати.

Отямився він від того, що молодша дочка зі сльозами говорила біля його ліжка:

-Мама нас покинула, ти гульбаниш, а нам що робити? Припиняй.

Олексій обняв дочку, і гладячи її по голові, сказав:

-Вибач доню, ти маєш рацію. Більше не буду. Я тобі обіцяю. З цього дня життя у нас налагодиться, а мати вас не покинула, кохання у неї… Обіцяла до вас приїжджати.

Так і жили, Олексій працював, дівчата вчилися, його мати розповідала сусідкам, яка невістка у неї погана, але так, щоб син не чув.

Донькам Олена дзвонила, була в курсі їхнього життя.

Якось приїхала Олена до них… Було чітко видно, що вона чекає дитину.

Поки вона йшла до будинку, сусідки так і шепотілися їй вслід. Зайшовши у двір, вона одразу ж натрапила на свекруху:

-Доброго дня. Я приїхала по документи, тоді поспіхом забула.

Незабаром народжувати, документи оформляти, зареєструватися треба, – спокійно сказала Олена.

-Ну ти даєш, тобі вже за сорок перевалило, а ти ще народжувати зібралася? Куди тобі із твоїм здоров’ям? Чоловіка зганьбила, дочок покинула, народжувати вона зібралася!

-Вибачте мені, так уже вийшло, – тільки й відповіла вона.

Розлучилися вони з Олексієм швидко. Але, одного разу, через чотири місяці, їм на домашній телефон зателефонували з обласного пологового будинку.

-Ми розшукуємо родичів Олени, у паспорті за пропискою вказана ця адреса.

-А що сталося? – здивувалася дзвінку свекруха і покликала до телефону Олексія.

Олексій слухав, що йому кажуть і білів на очах, а потім сказав:

-Я виїжджаю.

-Що трапилося, що там?

-Олени не стало під час пологів, залишився хлопчик…

-А де ж її чоловік? Ох, що я говорю, зараз синку, зараз картку візьму, у мене там гроші є, знімемо і поїдемо разом. Та що це таке робиться?

Олексій із матір’ю забрали Олену, привезли хлопчика. Поховали її поряд з матір’ю. Поминки були скромні, тільки свої були всі…

Хлопчик жив у них уже кілька днів, коли з’явився його батько Андрій.

Виявилося, що Андрій далекобійник і тільки поїхав у рейс, як Олену одразу ж відвезли в пологовий будинок.

Вона сама зателефонувала йому з пологового і сказала, що скоро народить.

Він знав, що Олена слаба і не наполягала на народженні дитини, переживав за неї.

Але вона сама вирішила й наполягла… Андрій тоді після її дзвінка аж оторопів – наче рано ж іще їй було народжувати…

Але пообіцяв:

-Як тільки повернуся з рейсу, одразу ж до тебе!

Він гнав машину без упину, але не встиг… Приїхав і одразу до пологового…

А йому сказали, що ховати її забрав колишній чоловік… І дитину теж забрав він…

Довго два чоловіки сиділи у дворі, тихо поминали…

Наступного дня Андрій повіз сина до себе…

…Через півтора року не стало й Тамари. Залишився Олексій один у хаті.

Старша дочка вийшла заміж і поїхала з чоловіком у місто жити.

Молодша закінчила навчання і вже працює там же ж у місті, додому не збирається повертатися.

Минув деякий час, знайшлася гарна жінка для Олексія.

Тетяна раніше приходила до них поспілкуватися з Тамарою, але швидше за все не тільки тому.

Це, мабуть, для неї був лише привід. Привів нову господиню в будинок Олексій, затіяли ремонт, життя в нього налагодилося.

А найголовніше, доньки схвалили його вибір. Приїжджають частенько у гості…