Українська суботня школа громади українців міста Cалоніки і Північної Греції “Україно-Грецька Ініціатива ” (УГІ)  цього річ  вперше набрала  два класи  учнів для гри на бандурі і  придбала навчальний інструмент. Вперше вчителькою   стала волонтерка,  відома не тільки в Україні, а й у світі  бандуристка, заслужена артистка України Олена  Розумна.

Олена розповідає про себе коротко. Спочатку в неї була  музична школа, музичне училище імені Глієра, а потім – Київська консерваторія. В Україні бандуристка  була педагогом  з вокалу  у Київському  державному вокально-хореографічному  ансамблі “Барвінок”,  десять років  керувала  театром  естрадної пісні в Київському державному будинку художньої та технічної творчості, була керівником Київського Театру естрадної пісні і ансамблю «Сузір’я», працювала  в ансамблі пісні та танцю військ Протиповітряної оборони і в ансамблі “Оберіг” Головного управління розвідки Збройних сил України,  виступала  з гуртом “Скрябін”.

Олена брала активну участь в теле-шоу України: була зірковим тренером  у проєктах «Українська фабрика зірок» і «Битва хорів». У Вільнюсі бандуристка  представляла Україну на  саміті   Євросоюзу «Східне партнерство», що відбувся у Вільнюсі  у 2013 році.

У 2014 році, коли почалася війна, Олена з  бандурою і творчим колективом рушила на Донбас, щоб підтримати наших кіборгів. За словами співачки,  тоді для  багатьох людей бандура і українська пісня стали опорою, ідентичністю, яку можна було почути.

Олена Розумна нагороджена міністром оборони України “Знаком пошани”,  медаллю “За сприяння воєнній розвідці України” першого і другого ступенів,  пам’ятним знаком “За заслуги”. Це лише частина з її численних нагород.

Перш ніж потрапити в Салоніки у 2015 році, Олена зі своєю бандурою об’їхала пів світу, включаючи  Америку.

– Це ж моя культурна дипломатія. Маємо репрезентувати Україну.  Бандура для цього  ідеально підходить. Такого інструмента немає ніде у світі. Коли за кордоном люди чують цю музику, розуміють, що музикант — з України. Потім  спілкуються, складають враження про нас, дізнаються правду про витоки нападу росармії на наші землі.

Іноземці часто сумніваються, чи східні регіони українські, якщо московити на них посягають. Звичайно, українські, в наших кордонах, але вплив насильницький мали. А росії не території наші потрібні, вона хоче знищити нашу націю, культурні надбання, ведучи геноцидну війну. Те, що такий інструмент, як бандура, з’явився в Україні, ще один доказ того, що ми окрема держава, окрема культура. Після повномасштабного вторгнення  бандура  стала  українським трендом у світі, символом нашої незламності в протистоянні країні з «другою» армією в світі,- каже Олена.

У Салоніках  співачка зустріла кохання, створила сім’ю, вивчила грецьку і  почала співпрацю з Українською громадою Північної Греції і консульством України.

Бандуристка очолила  творчий колектив “Марелі”, який брав участь в усіх культурних подіях. Тепер зіркова співачка стала волонтеркою-вчителькою.  Цікавлюся в Олени, як вона зробила бандуру вибором свого життя.

– У нас із мамою спільні смаки. Мама моя художниця  з Новосибірська. Коли приїхала в Київ закохалася, мабуть, спочатку в Україну, а потім  в мого батька. Вона відразу вивчила українську мову, перейнялася глибинністю нашої культури, відчула в мені талант співачки.

Я з трьох років співала у молодшій групі хору ім. Верьовки. А потім клас бандури в музичній школі №35 з дуже вимогливою викладачкою Лідією Власенко. Я ж відразу  закохалася  в інструмент  і в шість років уже брала участь у різних конкурсах, і мої були всі найвищі нагороди.

Не люблю говорити про перемоги, я більше ціную досвід, Найголовніша моя перемога – це перемога над собою. Дуже важливо виходити з зони комфорту і робити те, чого ще не робив, освоювати нові сцени. Роки навчання були для мене  просто піснею, як і роки роботи в  солідних колективах.

– Чим для вас є бандура?

– Це не просто музичний інструмент. Це ніби живий орган, якась частина тебе, без якої ти не можеш жити. Я це недавно зрозуміла.

У нас був величезний шторм, такий, що позаливало  підвальні приміщення. Я  виступала в амфітеатрі і не бачила стихії, ледве добралася додому і почала тривожитися, що не пам’ятаю де залишила бандуру,  на першому чи на другому поверсі. На порозі мама чоловіка збирала воду, а я відразу запитала: «А бандура де?». Вона витримала паузу  і  чітко сказала, що син мій у безпеці на другому поверсі. І я зрозуміла, що людські цінності мають бути на першому місці, але я за сина не хвилювалася, бо знала, що є дорослі вдома, а бандура безмовна, про неї треба піклуватися.

Бандура – це мій всесвіт, моє єство. Я безмежно закохана в цей старовинний і вічно юний інструмент, перспективи і можливості якого невичерпні і ніким ще не вивчені. Водночас – це чесний інструмент, який служив   тільки тим подіям, які заслуговували на увагу. Має за  собою  глибоку історію. І я відчуваю за це  відповідальність.

– Чи думали  колись, що  самі навчатимете дітей?

– Звичайно, що ні. Але мене мама завжди орієнтувала на вчительську роботу, говорила, що це дуже престижно: формувати майбутнє України, розвивати талант дітей. Я тепер згадую мамині слова. Діти всі  обдаровані, хочуть навчатися. У мене дві групи – середня і старша по десятеро дітей з українських і «змішаних»  сімей. Ми прийматимемо і греків, якщо хтось виявить бажання. Я впевнена, це хороший спосіб інтегрувати нашу музику в грецьку  культуру.

– З чого почали перший урок в цьому першому для вас навчальному році?

– З історії інструмента. Адже ця бандура, яку ми тримаємо в руках  не така вже й архаїчна, вона родом із 60-их років минулого століття. Просто  жоден музичний український інструмент не пережив стільки злетів та падінь. Багато людей вважає,  що  це той інструмент, на якому грав козак Мамай, зображений на відомій картині. А історики люблять порівнювати, що бандура в нас виникла тоді, коли   у Японії створювали перший синтезатор. Сучасна бандура – далека правнучка тієї стародавньої.

На академічній бандурі можна виконувати будь-яку музику, що має мелодію – від стародавніх кантів до джазових хітів, а от на старосвітській – лише властиву її часу – думи, балади, псальми. Кобзар-бандурист  був колись, як  театр одного актора, поєднуючи мистецтво співу та гри на музичному інструменті.  Їх шанували  українці всіх суспільних верств і боялися вороги. Тому  в 30-х роках минулого століття бандура була оголошена націоналістичним інструментом і  декілька десятиліть про неї мовчали. Відродження інструмента розпочалося в післявоєнні роки.

В сучасному репертуарі тембр бандури сміливо і свіжо  поєднується з тембрами класичних інструментів. От це я і хочу донести дітям, щоб вони бачили інструмент в розвитку.

– Чи важкий в оволодінні цей інструмент?

– І легкий, і важкий. Залежно від бажання, почуттів до нього і знання нотної грамоти, вміння грати на інших інструментах. Я граю ще на арфі і фортепіано. Половина моїх учнів уже знають ноти  з музичної школи і відчувають їх на струнах.

Уроки  починаємо з найменшої бандури, у ній в середньому 50 струн. Для навчання нам школа придбала такий інструмент. Діти ознайомлюються з її будовою, з тим, як потрібно тримати під час гри, як правильно тримати руку і як щипати струни, щоб був певний звук.

Я здивована, бо багато з моїх вихованців мають поставлену руку для гри на бандурі, хоч це елемент навчання. Приблизно  у 5 класі діти вже можуть взяти бандуру з перемикачами,  у ній може бути до 65 струн. На такій бандурі можна виконати буквально усі твори. Учням хочу  передати все , що я знаю і вмію.

– А ви могли б назвати три причини, через які   варто навчитися цьому мистецтву і стати бандуристкою?

– Та я можу 20 таких причин назвати! Цей унікальний інструмент  лікує і зцілює вібрацією звуків. Хто відчує бандуру, той ніколи не розлучиться вже з нею,  медитуватиме під її звучання. А ще мозок бандуристів  працює інтенсивніше і уважніше, бо  тренується  при грі обома руками та ще й з гарною піснею.

Відкрию секрет, що  в нас функція лівої руки ніяк не гірша від функції правої. Це професійне. Ще важливо, що бандуристки завжди привертають до себе увагу талантом і рідкісним інструментом. Де б ми  не виступали, усі розумітимуть, що ми українці. Я ще захоплена тим, що це  один із тих інструментів, можливості якого досі не повністю розкриті. Тож  можна  дозволити собі сміливо експериментувати!Тому треба навчитися спочатку володіти бандурою, а тоді ці та багато інших перспектив відкриються перед тими, хто стане на цей мистецький шлях.

А цим дітям, що зробили вже перший крок, я хочу привити любов до цього інструмента, відкрити його секрети, розвинути їхні здібності, щоб вони гідно несли це мистецтво далі і передавали колись своїм вихованцям. Адже наша бандура безсмертна, бо разом з історією  вона  модерна, має величезний  репертуар, починаючи з класики  Бортнянського,  Березовського до сучасних творів для гри на бандурі від «Океану Ельзи».

Аранжувальники тепер роблять  українські народні пісні з елементами року, джазу, з сучасними ритмами. Це цікаво, адже бандура має широкі можливості і кожен тут може знайти якусь свою грань, свій напрямок. На ній можна зіграти все, навіть  “Мелодію” Мирослава Скорика, яка  стала  лейтмотивом нашої визвольної боротьби за волю та мир.

Я хочу, щоб діти через музику бачили і відчували  добро, щирість   і транслювали світові не трагічну Україну, а таку, яка дивиться у  світле майбутнє, красиву, молоду, сильну і самодостатню, якою вона неодмінно буде. Ми засіваємо все це через сьогоднішніх учнів.

Мрію про створення ансамблю, організацію концертів. Сценічна практика   зближує. А потім, у перспективі, мене цікавить участь моїх учнів у конкурсах. Бо це є важливою  частиною  музичного розвитку.  Такі заходи –  це стимуляція і мотивація продовжувати працювати над собою. Ну, і крім конкурсів, хотіла б, щоб ці майбутні бандуристи  гастролювали світом, знайомили його з самобутністю нашої культури.

Таким чином ми нагадаємо, що музика – це міжнародна мова, яка не потребує перекладу, і що в культурах різних народів є багато спільних рис, які всіх нас об’єднують. Отож, мета в мене чималенька – популяризувати і розвивати українську культуру  і мистецтво бандури в Європі й світі, завжди нагадувати,   що в кожній ноті бандури живе частинка України. Люди  хочуть більше слухати бандуру. І цей шанс треба не проґавити! Це також складова нашої перемоги над ворогом.

Людмила ОСТРОВСЬКА