– Олено, подивися мені в очі, – попросив Володя.

– Що таке? Щось потрапило? Вія? – захвилювалася Олена.

– Ні. Просто подивися мені у вічі! – наполегливо попросив Володя.

– Це що ти задумав на старості років? – З усмішкою запитала вона, але повернулася і подивилася чоловіку в очі.

– Дуже цікаво, – задумливо промовив Володя. – Очі, як очі. Ні хвилювання, ні обману, ні жалю. Добрі, добрі очі.

– А які вони мають бути, Володя? – ледве стримуючи сміх, запитала Олена. – Очі, як очі!

– Саме так! І все життя я дивився у ці очі та вірив! – Володя дрібно закивав головою. – А ось, виявляється, дарма!

– Не зрозуміла! – відсахнулася Олена. – Що це означає, даремно вірив? Я тебе ніколи не обманювала!

– А якщо подумати? – спитав Володя. – Якщо добре подумати?

– Ну, Володя, ну, всяке у житті буває, – Олена опустила погляд. – Не можна завжди правду говорити. Вона, знаєш, ображає. Ну, прикрашала я іноді реальність.

– І наскільки сильно прикрашала? – спитав Володя.

– Володя, ну навіщо в старій білизні копатися? Будь-що бувало.

– А мені цікаво, у чому ти хотіла б повинитися! Ось так, навскидку!

– Господи, Володю! Та що ти причепився! – невдоволено сказала Олена. – Ну, вазу якось хлопчаки впустили, шибки псували періодично, чашки твої літали. Зрозуміло, щоб ти на дітей не сварився, я щось вигадувала. Дочок я ще прикривала, коли вони на побачення ходили.

У тебе ж усі їхні чоловіки спочатку були поганими!

– Тобто у своєму обмані ти звинувачуєш мене? – вирішив уточнити Володя.

– Милий, ну, що ти залагодив, обман та обман? Ти ж сам теж не завжди був правдивий і відвертий!

Це життя, а правда в ньому не завжди найкращий вихід!

– Це я, якраз, розумію, – сказав Володя, – але я просто подумав, що якийсь великий обман міг бути! Може, в очах совість побачу! Може, сором ти ховаєш по кутках! А в тебе такі чесні очі, що я вже сам став сумніватися. Але проти фактів не підеш, вони – річ уперта!

– Володю, мене твої загадки стали напружувати! – підвищивши голос, сказала Олена. – Якщо ти мене хочеш у чомусь звинуватити, то звинувачуй! А я за собою жодної провини не відчуваю!

– Зовсім-зовсім? – примружився Володя. – Тобто, якщо дрібниці відкинути, то твоя душа чиста, як перший сніг?

– Так! – Упевнено заявила Олена.

– А ось і ні! – Сказав Володя і подивився на дружину.

– Що означає, ні? – вигукнула Олена. – У чому ти мене звинувачуєш? Що я тобі зробила, що ти влаштував тут такий концерт?

– Олено, я не можу мати дітей, – спокійно промовив Володя і замовк, чекаючи на реакцію коханої дружини.

– У сенсі? – Олена спохмурніла. – Це обстеження показало? Володя, так у нас і так дітей семеро, та й вік вже пристойний. Не дивно, що ти вже не можеш мати дітей. Вік.

– Ти не зрозуміла, – Володя дістав із пакета стос документів. – Я з народження не можу! Ось висновок спеціаліста!

***

Важко вибрати подарунок людині, яка має все. А ще важче, коли йому нічого не треба.

Володимир перед своїм ювілеєм наполегливо попереджав усіх:

– Не думайте витрачати багато грошей на подарунки! Мені всього п’ятдесят п’ять! Ось до шістдесяти доживу, тоді й розщедритесь!

– Тату, – старший син Петро завжди був у всьому першим, тому й панував у всіх питаннях, – може, ти хочеш чогось? То ти скажи!

Ти нас сімох народив, виростив, вивчив, у люди вивів! Невже ми для коханого батька якихось грошей пошкодуємо?

– Сину, я хочу, щоб у вас все було добре! Щоб ви своїми сім’ями жили щасливо!

Хочу, щоб онуки тішили нас своїми посмішками! А так у мене все є!

Телевізор новий, диван зручний, дружина кохана, діти хороші, онуки веселі! Залишилося до пенсії доопрацювати, а потім і жити в задоволення!

Позиція Володимира була зрозумілою. Семеро дітей все життя потребували… Так, вони всього потребували!

А Володимир, як порядний батько, працював, працював і працював, щоб їм дати все, що потрібно.

А тепер, коли всі дітки розлетілися, він відчув, що можна нарешті видихнути. Тому й не треба було нічого.

А ось діти, змовившись зі своєю мамою, вирішили батькові зробити не лише добрий, а й корисний подарунок.

Під час застілля, куди було запрошено сімдесят чоловік, Петро встав і сказав:

– Тату, ми порадилися і вирішили!

Гості затихли.

– Так ось! Ми даруємо тобі повне обстеження здоровʼя! – він передав файл із сертифікатом. – Тут не просто тести, а повністю та глобально!

Щоб до останньої клітини тебе перевірили! А ось це, – Петро дістав ще один сертифікат. – Це на процедури, якщо таке буде потрібно!

І ще, тату, якщо буде потрібно більше грошей, щоб твій організм упорядкувати, ти тільки скажи! Це також буде частина подарунка!

Гості загомоніли, бо хтось зазирнув через плече та побачив суму.

– Я не закінчив! – Петро підвищив голос. – Тату, ти нас виростив, витрачав сили та здоров’я! Ми, твої діти, хочемо зараз повернути тобі хоч частину того, що ти витратив на нас! З днем ​​народження, Тату!

– Діти, а ви мене, чи що, таким нездужим вважаєте, що тільки через платну медицину вирішили допомогти? – з усмішкою спитав Володимир.

Гості засміялися, а друг Володимира зачепив його за плече і сказав:

– Не відмовляйся! Це подарунок добрий! Я у Бориса на ювілеї був. Так йому не огляд подарували, а одразу місце на цвинтарі!

За подарунком, так би мовити, і побажання! Тож тебе ще бережуть і цінують!

Свято йшло своєю чергою, а гості обговорювали:

– Який подарунок хороший! І обстеження, і процедури! А то подарують завжди сервізи якісь або черговий тостер! А навіщо він потрібен?

– Ось-ось! А тут і повага, і турбота! І похвалитися не соромно таким подарунком!

– Тому що чоловік справжній та батько правильний! Тому від дітей шана та повага! А якщо дітей виховав абияк, то тобі й дарують місце на цвинтарі, мовляв, туди тобі й дорога!

– А я своїм запропоную на вибір, що мені дарувати. А ось що виберуть, отак, і люблять!

Подарунок Володимир вирішив не відкладати на потім, взяв відпустку та пішов на обстеження.

Щодня дзвонив дружині, щоб розповісти, що з ним роблять і як обстежують:

– Олено, ти не повіриш! Вони мене на такі агрегати водять, що тільки у фантастичних фільмах побачиш!

То проводками обплутають, то спецкостюм нарядять! І знаєш, з такою повагою, що я себе казковим принцом уявляю! Я весь такий гарний, а вони довкола мене так і бігають!

– Ти дуже до уваги не звикай! – усміхалася Олена. – Я навколо тебе бігати не буду!

– Ти зрозуміло! А вони ж за гроші! І все одно приємно!

– Дивись там, щоб не звик! – Сміялася Олена. – Якщо тебе повернуть не таким здоровим, як ти туди ліг, я їх по всіх станціях затягаю!

– Не хвилюйся! Я тут стільки здоров’я отримаю, що ще триста років проживу!

Результатом огляду був значний стос паперу. А зміст ряснів термінами, до суті яких без перекладача і не дістанешся.

– Мене звуть Андрій Юрійович, – представився спеціаліст середнього віку, який і приніс висновок прямо в палату. – Моє завдання пояснити вам складні моменти та назначити лікування за рекомендаціями.

– Та я тут одне слово розумію через п’ять, – усміхнувся Володимир. – А деякі слова лише з третьої спроби прочитати можу!

– Це нормально! – посміхнувся спеціаліст. – Специфіка, розумієте.

– Вас розумію, а цю фількіну грамоту, вибачте, ні! Ви можете сказати мені, я ще як? Ну з висоти загального охоплення!

– Ну, для вашого віку, у вас ще дуже хороші показники, – сказав спеціаліст, беручи до рук висновок. – Є, звісно, ​​деякі відхилення, але нічого критично не спостерігаю.

– Тобто я спокійно можу йти додому? – Запитав Володимир.

– Цілком, – знизав плечима спеціаліст, – тільки копію занесіть до поліклініки.

Думаю, вони будуть дуже раді. Задоволення не дешеве! А з рекомендацій, можу порадити комплекси вітамінів та помірна фізична активність.

Андрій Юрійович повернув висновок Володимиру.

– Так, написано багато, зрозуміло мало, а по суті, все добре і чудово!

– І це чудово! – спеціаліст дозволив собі посмішку.

Володимир перегортав листи, то вчитуючись, то просто перевертаючи.

– Андрій Юрійович, а що це тут? – і він показав на лист десь у середині стопочки.

– Ви не можете мати дітей, – відповів Андрій Юрійович. – Поясняти треба?

– Ні, з цим зрозуміло! – посміхнувся Володимир. – Це добре, що я дітей устиг народити!

– Вибачте, що? – Андрій Юрійович глянув поверх окулярів.

– Я говорю, добре, що в мене діти народилися до того, як ця проблема з’явилося!

– Розумієте, – Андрій Юрійович зняв окуляри і подивився на пацієнта короткозорим поглядом, – у вас це з дитинства… кхм.

Тобто ви в принципі не могли мати дітей!

– У мене семеро дітей! Якось вони ж вийшли? Мабуть, є там якась похибка?

– Ні це не можливо, – відповів спеціаліст, ставлячи окуляри на місце. – Я навіть таку ймовірність не розглядаю. Але якщо бажаєте, можемо призначити спеціальне обстеження, щоби визначитися.

– Призначай! Добре обстеження призначай! Тут питання педантичне! – розхвилювався Володимир.

І друге, і третє обстеження лише підтвердило все. Ні, та й годі! І навіть гіпотетичних варіантів не могло бути.

Повернувся з клініки Володимир у глибокому задумі. Ні з ким не спілкувався, нікому не вихвалявся, що здоровий майже. Навіть із дружиною не говорив. А від питань лише відмахувався, мовляв, потім-потім-потім…

“Потім” не могло тривати вічно.

Але Володимир щосили намагався не надавати значення цьому факту.

Життя ж прожив! І який сенс зараз розводити сварки? Нічого не зміниш!

Дітей я люблю, онуків обожнюю. А те, що дружина… Ну, дружина… Ні, прикро, звичайно. Але, знову ж таки, стільки часу минуло…»

Черв’як недомовленості хвилював душу, на клаптики рвав. До безсоння довів.

***

– Ой, ці спеціалісти всякого напишуть, а ти їм віриш! – обурилася Олена.

– Олено! – вигукнув Володимир. – Три обстеження! Три! У двох різних клініках! Олена!

– А що ти залагодив, Олена та Олена? Ну так! Так! Не твої діти! І що? Що ти тепер робитимеш? Зі мною розлучишся, на тести подаси?

Зі свідоцтв про народження проситимеш своє ім’я прибрати? – говорила Олена у відповідь. – Подавай! Роби що хочеш! Тільки сенс від цього який?

Володимир з силою провів по обличчю долонею, ніби намагаючись стерти з нього агресію дружини.

– Я навіть не питатиму, хто їхній батько, – тихо промовив він. – Або батьки. Олено, я не розумію, як ти мене обманювала всі ці роки?

Між народженням Петрика та народженням Єви – десять років. Тобто десять років ти була мені невірна.

Скажи, Олено, якщо ти мене не кохала, навіщо зі мною жила? Пішла б, і я слова не сказав. Зрозумів би і пробачив.

– Одружувалися ми з тобою, бо я Петром була вагітна. Сам пам’ятаєш, що через вагітність у нас був шлюб.

А потім сенсу не було розлучатися, – відповіла вона з якоюсь дивною посмішкою.

– Але ж ти знала, що Петро не від мене?

– Підозрювала.

– А решта дітей? – Запитав Володимир.

– Ну, там і так, і так виходило.

– Зате тепер зрозуміло, як там виходило, – Володимир відвернувся. – Я зрозуміти не можу, як ти жила стільки років і кожен божий день мене обманювала.

– Господи, та яка тепер, по суті, різниця? – знову розлютилася вона. – Коли це було?

– Але ж було!

Олена не знала, що сказати.

– Я дітям нічого не скажу, – почав говорити Володимир твердим голосом. – І ти нічого не кажи. Мої діти! І онуки мої! Я в них душу вклав! У мене ріднішого нікого немає.

А ось ти, Олено! Тебе більше бачити не хочу! Можемо не розлучатися, але або ти йдеш з дому, або піду я!

– Володя, але ми ж життя прожили, – сказала вона.

– А ти своїм обманом все перекреслила! Мені неприємно навіть дивитися на тебе!

Олена зібрала речі і того ж вечора поїхала до молодшої доньки, сказавши, що допомагатиме з новонародженим онуком.

А Володимир продав будинок, купив дві квартири у різних частинах міста. В одну в’їхав сам, а ключі від другої Петром передав дружині.

Ось так, гарний подарунок поставив крапку в житті колись великої та дружної родини. А ось чи була вона такою на всі сто відсотків, залишається тільки гадати.

Джерело