Завтра все почнеться спочатку: сніданок Ігорю, сніданок Насті, вимити посуд. Сходити в магазин, поєднуючи похід з прогулянкою, приготувати їжу, пограти з дочкою, випрасувати білизну, прибрати квартиру, погодувати дочку, укласти її спати. І знову: встати, погодувати, пограти, погуляти, прибрати, приготувати, подати, прибрати.

Ні, Олеся анітрохи не скаржилася. Фізично їй зовсім не було важко – все-таки одна дитина, а не десять, до того ж, Настя була дуже спокійною і не примхливою ​​дівчинкою. Так що фізично Олеся майже не втомлювалася. Набагато важче їй давалося інше.

Її дуже сильно вимотувала рутина, нескінченна одноманітність одних і тих же щоденних справ. Їй дуже хотілося хоч зрідка виринути з усього цього, відволіктися. Так просто вийти з дому не в магазин або на дитячий майданчик. І вона багато разів просила про це чоловіка. Їй, за великим рахунком, навіть не важливо було, куди саме йти – в кіно, в театр, в парк, в кафе – головне – ХОЧ КУДИСЬ. Хоч якесь розмаїття …

Ігор був невблаганний. 

– Мені це не потрібно. Хочеш – домовляйся з матір’ю, щоб за Настею пригледіла, і йди. 

– Але ти мій чоловік! Я хочу побути з тобою! 

– Нісенітниць не говори. Ми і так щовечора вдома разом. І вихідні теж. Інша б на твоєму місці пораділа, що чоловік всі вихідні вдома, нікуди не йде і не їздить, а тобі знову все не так …

Це було правдою. У Ігоря майже не було друзів, не було захоплень, і всі вихідні він проводив вдома перед телевізором або комп’ютером. А Олеся почувала себе самотньою …

– Ні, ну а що ти хотіла? Це відразу було зрозуміло! – дорікали Олесеві нечисленні подружки, з ким вона ще спілкувалася в соцмережах. 

І це теж було правдою. Тільки на самому початку відносин Ігор був генератором ідей – куди піти, де знайти розваги, де влаштувати романтичне побачення. Після весілля він майже відразу став зовсім іншою людиною.

– Яке побачення? Навіщо йти в кафе, якщо можна поїсти вдома? Яке кіно? Чим тобі наш телевізор не подобається? Яка прогулянка? На вулиці холодно, жарко, дощ, вітер, сніг. Чого тобі вдома не сидиться ?  – на кожне речення Олесі у нього знаходилося безліч відмовок. 

Але головним аргументом було “Я ж на тобі одружився, чого ти ще від мене хочеш?”

Коли народилася Настя, і Олеся пішла в декрет, стало ще гірше – тепер їй навіть поговорити ні з ким. “З дитиною розмовляй! Мало тобі, чи що? Я на роботі так наговорився, що вдома тільки тиші хочеться!” – відповідав їй Ігор, коли вона говорила, що їй не вистачає спілкування.

При цьому Ігор ніколи не дорікав Олесі в грошових витратах, не квапив з виходом на роботу до закінчення декрету, купував їй і дочці одяг і взуття на перше прохання,  не вередував в плані їжі або недостатньо добре прибраної квартири – йому це було байдуже. З донькою він зрідка допомагав, Олеся не могла поскаржитися, що їй навіть в душ сходити ніколи – Ігор відпускав її навіть в перукарню кожні два місяці. Сходити до лікаря – теж без проблем, Ігор залишався з донькою і майже не бурчав, якщо Олесі довго не було.

“Ну і чого тобі не вистачає? – дивувалися подруги. – Нормальний мужик. Ти просто не знаєш, які бувають! Твій не гуляє, не кричить, руки не розпускає, не жадібний. Ти просто з жиру бісишся!” – “Напевно,” – погоджувалася Олеся.

Розмірковуючи про своє життя, вона розуміла, що їй дійсно пощастило з чоловіком, але … “Невже це все? – закрадалася в голову зрадницька думка. – Невже у мене в житті більше нічого не буде? Тільки будинок, готування, посуд? Ну робота ще. Та не складно мені ці тарілки вимити! І суп зварити не важко! Але як не вистачає простого людського тепла … Щоб він просто підійшов і обійняв … Щоб ми разом погуляли по вулиці … Яке-небудь морозиво на лавці з’їли … Невже всі сім’ї так живуть? У такому болоті? .. “

“Звичайно, – відповіла їй мама, коли вона радилася з нею. – А що тут такого? Це життя. Чи ти думала, що у вас завжди кохання буде? Так воно через два роки проходить. А далі просто плуга перти. .. “

Але тягнути лямку з кожним днем ​​ставало все важче. Олеся стала погано спати, часто забувала поїсти і не пам’ятала, коли останній раз сміялася. Тепер вона навіть доньці посміхалася якось механічно. “Так тепер буде завжди, – думала вона, і до очей відразу підступали сльози. – Виходу немає.”

Виходу вона дійсно не бачила, бо чоловік розмовляти не бажав, вимагаючи “не виносити мозок”, нервова система починала здавати, але про такий варіант, як розлучення, Олеся навіть не думала. Ця думка просто не приходила їй в голову. Вона була вихована так, що чоловік повинен бути один на все життя – “поки смерть не розлучить нас”, і розлучатися через якісь примхи для неї було зовсім неможливо. І Олеся терпіла.

“Не було б щастя, та нещастя допомогло” – саме цією приказкою можна було охарактеризувати те, що сталося одного весняного дня. Олеся щось варила на кухні, одночасно прасувала білизну і періодично перевіряла, як там Настя зі своїми ляльками, коли в двері подзвонили.

“Ви не думайте, що мене до вас підіслав Ігор. Він нічого не знає, – почала з порога красива і доглянута дівчина. – Я прийшла сама, тому що не можу так більше. Ми з Ігорем любимо один одного, але він порядна людина і не може кинути вас з маленькою дитиною! ” – Олеся ошелешено мовчала.

“Тільки не треба істерик! – виставила вона вперед маленьку долоньку. – Давайте все вирішимо як культурні люди!” – і тут же подалась назад. Але вперлася спиною у двері і не встигла ухилитися. А Олеся, зробивши широкий крок вперед, обняла дівчину, міцно стиснула і заридала, ткнувшісь в її волосся.

“Мила! – проридала вона. – Ти ж мене просто врятувала! Врятувала, врятувала! Дякую тобі! Адже тепер я абсолютно вільна! ..”

… У той момент, коли Олеся дізналася про зраду чоловіка, вона зрозуміла, що з цього дня всі клятви, дані в день весілля, втрачають свою силу. І вона має повне моральне право подати на розлучення. Замість образи, ненависті, злості, вона раптом відчула неймовірне полегшення. І подяку до цієї дівчини, яка, сама не знаючи того, допомогла Олесі.

Олесю і Ігоря розвели не скоро – два рази їм давали час на примирення, тому що Ігор був категорично проти розлучення. Але все-таки їх розвели. Олеся покращала – в очах з’явився блиск, вона почала посміхатися, випрямила спину і згадала, як раніше любила високі підбори і красиві зачіски.

Все це не пройшло повз увагу, варто було їй вийти на роботу після декрету.Як у неї тут же з’явилося кілька досить наполегливих прихильників. Однак вона не поспішала вступати в нові відносини. “Я не хочу виходити із зони комфорту, – сміялася вона. – Я в неї тільки-тільки зайшла!”