Річ у тім, що останні три роки вони з молодшим братом живуть в Німеччині. Я ж вирішила залишитись в Україні, адже навчаюсь в університеті. Заміж я зовсім не збиралась. Але якось я з подругами відпочивала в селі. Там живе бабуся моєї коліжанки. Це був чудовий тиждень релаксу від міської метушні. А найголовніше – саме тоді я познайомилась з Тарасом.

Він так сильно відрізнявся від інших хлопців, дуже простий і скромний. Жив з мамою, мав землю на якій і працював. Жодних понтів, якими так полюбляють сипати зазвичай парубки. Ми почали спілкуватися в інтернеті, а згодом він до мене приїхав. Так поступово ми почали зустрічатись. А тоді я зрозуміла, що кохаю і без зайвих роздумів погодилась стати його дружиною. Щоправда, своїм батькам вже потім сказала.

І ось зараз, коли до весілля залишилось пів року мама з татом вирішили приїхати познайомитись. Я дуже мало розповідала про Тараса, просто казала, що він добрий і що я його кохаю. Цього наче вистачало. 

І ось вони приїхали, я вирішила самотужки їх зустріти, аби відразу не шокувати. Далі я взяла таксі і разом ми поїхали в село. В Тараса дуже проста хата, проте доглянута. Він самотужки зробив там ремонт. Так гарно облаштував двір, змайстрував гойдалку, лавиці, альтанку. Все мало дуже автентичний вигляд. Я вірила, що батьки, як і я, закохаються в це місце. Адже я хотіла жити саме в селі. 

Та щойно ми приїхали – вираз обличчя в матері й батька змінився. 

 – І ти тут хочеш жити після весілля?

 – Так! Тут затишно й спокійно. Від міста всього 20 кілометрів. 

 Далі ми сіли вечеряти, Тарас розповідав, чим займається, а я бачила розчарування в очах батьків. Врешті мама встала і спокійно сказала. 

– Олю, збирай речі! Ми завтра тебе заберемо з цієї стайні!

У коханого вмить змінився вираз обличчя. Та найбільше мені було шкода майбутньої свекрухи. Вона золота жінка і страшенно переживала, що вони та їхня хата не сподобаються моїм батькам. А вони викликали таксі та поїхали. Тарас думав, що я почну збиратись, але я пішла мити посуд. 

 – Я вже завтра все скасую.

 – Що?

 – Весілля.

 – Чого?

 – Ти ж поїдеш.

 – З якого дива?

 – Але ж твої батьки!

– Не їм з тобою жити! Перестань! А ми з тобою ще досягнемо усього, чого схочемо!

Коли мама Тараса збагнула, що я залишаюсь – вона міцно обійняла мене й заплакала. Відтоді минув рік, ми побралися, батьки мої так і не схвалили мій вибір, навіть не приїхали. Та я дуже щаслива і Тарас – саме той чоловік про якого лише можна мріяти. Лишень за цей рік ми разом чимало досягли. У коханого була ділянка біля річки. Ми встановили там альтанки і облаштували затишний кемпінг. Вже в перше літо цей бізнес приніс нам доволі гарний прибуток. Зараз плануємо розбудовувати його далі. 

Я впевнена, що ми все зробили вірно. А як ви гадаєте?

❤️ Які емоції викликала ця історія у вас