До Нового року залишилось два дні, а я ще зовсім нічого не купила. Все чекала, коли чоловік гроші принесе. Я в декреті з другою дитиною, зовсім мені не просто. Лишень на Юру й можу розраховувати. Та він прийшов геть засмучений.

– Що сталось? Ми можемо піти за продуктами нарешті?

– Ні, не можемо.

– Чого це?Ти отримав нарешті зарплату?

– Отримав, але мусив віддати все.

– Кому?

– Колезі, Павлу, я в нього позичив.

– Нащо?

– Тут така річ, що я хотів заробити. Всі зараз кажуть про криптовалюту, мені один експерт запропонував дуже вигідно вкластися. Я повірив і дав йому гроші. Та потім він зник. І зараз грошей зовсім нема, ще й борг залишився.

Я не знала, що робити. Як усе це дітям пояснювати. Ми навіть подарунків нормальних не мали. Довго я думала. А тоді прийшла мені в голову одна ідея:

– А може влаштуємо дітям пригоду?

– Яку?

– Поїхали до моєї тітки в село, там бабусина хата, пічка, ліс. Нехай діти хоч побачать, як воно живеться й святкується в селах. Там якраз Василя, Маланка буде!

– Так, а ми їй там потрібні? Вона ж не кликала.

– Кликала багато років, а ми все відмовлялись. А зараз сюрприз зробимо.

Ми зібралися, сіли на автобус і поїхали в село. У мене був сервіз, який я охоче взяла в подарунок тітці. А ще хустку гарну. І ось ми прийшли в двір:

– Сюрприз! Можна щедрувати!

Очі тітки засяяли. Вона ж живе сама, двоюрідний брат за кордоном, моєї мами вже нема.

– Боже, яке щастя!

Наступного дня ми разом зустріли Новий рік, а ще щедрували, маланкували. Діти були в захваті. Охоче перевдягалися, ще й з сусідськими хлопцями познайомились.

– А наступного року ми приїдемо?

– А нащо чекати цілий рік? Приїжджайте на Великдень! – сказала тітка.

А коли почали назад збиратися вона зібрала мені цілу торбу продуктів.

– Доню, я ж все розумію! Життя зараз не просте. Як потрібна допомога – завжди звертайся!

Це були казкові свята, без телевізорів і зайвої міської метушні. Раджу всім згадати, як в селах гуляють. Там завжди цікавіше і душевніше. Згодні?