Катерина визирнула у вікно, почувши шум машини, що під’їхала, і побачила крізь штакетник паркану, як з машини важливо вийшов Олег.

– Ой, ну що йому потрібно від мене, вже давно все вирішено. Незабаром має підійти Павло. Не дай Боже їм зустрінуться. А хоча Павлу все одно розповідять, у селі у нас нічого неможливо приховати. Ну будь, що буде, – промайнуло в голові у Каті, поки Олег не поспішаючи відчинив хвіртку, озирнувся у дворі.

Катя поспішила вийти з дому, переживаючи, щоб несподіваний гість сам не увійшов до хати.

Олег, як завжди одягнений з голочки, такий самий симпатичний і видний чоловік. чорноокий, тільки сивина поблискує на скронях, але набрав зайвого, через сорочку проглядається животик, в окулярах з дорогою оправою. Звичайно, час іде, роки беруть своє, йому сорок дев’ять років. Хоч і не старий ще, але вже і не хлопчик і проглядається в ньому якась статечність, серйозність і все та ж важливість.

– Привіт, Катю, не очікувала побачити мене? – спитав миролюбно Олег.

– Привіт! Чесно сказати, не чекала, начебто б усе вже давно на своїх місцях. Ти чого приїхав, стільки років минуло?

– Приїхав вмовити тебе повернутися до мене. Катю, у мене не складається сімейне життя після того, як ти пішла від мене. Так і не можу знайти жінку до вподоби. І справді минуло двадцять з лишком років, як ти пішла від мене, а я все нікого не можу собі знайти. Сум накотився і почав замислюватися про тебе.

– Олег, ти розумієш, у мене чоловік, дочка від нього. Ти навіщо сюди з’явився? Вважаєш все так само, що  тобі все можна? А ти не подумав, що моєму чоловікові не сподобається твій візит? Я з Павлом щаслива усі ці роки, і не хочу іншого щастя.

– Я приїхав за тобою, – не прислухаючись до її слів, казав він. – Я знаю, що чоловік та дочка. Знаю, що донька навчається в інституті. Я завжди цікавився твоїм життям, але не з’являвся в ньому дотепер. Але не витримав, вирішив запропонувати почати все спочатку. Я змінився, переоцінив своє життя та ставлення до тебе. Ну, що тебе тримає в цьому простому сільському будинку, ти як королева жила раніше. Я прошу тебе – поїхали зі мною, у нас із тобою…

Не домовивши свою думку, почув позаду важкі кроки і побачив, як метнувся стривожений погляд Каті поверх його голови. Озирнувшись, побачив її чоловіка. Павло йшов упевнено, ступаючи по-господарськи, на голову вище за Олега.

– Катерино, що він тут робить? – Запитав Павло, кивнувши погляд на Олега.

– Олег, прошу тебе їдь, тобі тут робити нічого. Я тобі все сказала. звернулася вона до Олега. – Павло, я тобі все поясню, я й сама не…

– Та все зрозуміло, нема чого пояснювати, – сказав він байдуже, увійшов до будинку і майже тут же вийшов із сумкою в руках за хвіртку, стрімко попрямував за село, де за кілометр проходить автотраса.

Катя, розгублена і зі сльозами в очах, дивилася вслід Павлові, а Олег стояв посеред двору теж не рухаючись.

– Ну, чому ти завжди все псуєш життя? З’являєшся в моєму житті і руйнуєш його? Я тебе не кохаю вже давно, їдь і більше ніколи не з’являйся тут.

– Катю, я хотів, як краще, – намагався виправдатися він.

Але Катя залетіла в будинок і зачинила двері А через деякий час вискочила з дому і бігом теж попрямувала за село, за чоловіком.Олег сидів у машині, а вона пролетіла повз нього. – Тааак, схоже, не світить тут мені нічого, і чому я сподівався… стільки років минуло.

Катя все та ж легка та стрімка, красива та ніжна. Просто трохи стала жіночнішою і статечною, але це їй тільки на користь. Олег докоряв себе вже давно, коли зрозумів, що краще за Катю йому не знайти жінку. Він їх стільки перебрав. А до неї ставився на той час м’яко сказати, не добре, не цінував, був молодий і нерозбірливий у зв’язках. А вона закривала очі, але все колись кінчається.

Сидячи в машині, у нього перед очима з’явилася картинка, коли вперше побачив молоденьку студентку Катю, вона йшла з однокурсниками із занять і весело про щось щебетала, посміхаючись. Її усмішка підкорила Олега, який якраз сідав у машину. Він молодий красень і вже бізнесмен вирішив познайомитися з дівчиною.

Познайомився, а потім привіз її до себе в заміський будинок – двоповерховий величезний котедж, який купив йому батько, високопосадовець, для єдиного сина не шкодував нічого. Все респектабельне життя Олега – це заслуга його батька, якого зараз вже немає.

Катя була від щастя на сьомому небі. Вона, ще не закінчивши інститут, вийшла заміж за Олега, забувши про Павла, з яким вони зі шкільних часів товаришували, гуляли і мріяли. Павло дуже любив Катю і навіть не сумнівався, що вона стане його дружиною. Але переживав, що навчаючись у місті в інституті, вона зустріне іншого, і його переживання виявилися не марними. Дізнавшись про її заміжжя, він замкнувся, довгий час нікуди не ходив, не спілкувався з дівчатами.

А Катя купалася в щасті, ще б пак – вона стала молодою господинею величезного особняка, де була хатня робітниця і садівник.

Але згодом її життя стало не таким щасливим. Катя весь час сиділа вдома, чоловік мало куди виїжджав із нею. В основному їхав один, і часто приїжджав «веселенький». Навіть до батьків привозив і відвозив сам, де вона про Павла навіть не наважувалася спитати, аби не почув чоловік. Дитину він не хотів:

– Поживемо для себе, дитина поки що нам ні до чого.

Катя завжди була під наглядом, добре, хоч закінчила інститут, на випускний вечір він її не відпустив. А потім ще й ображати став, говорив:

– Я витяг тебе з твого села, зробив з тебе людину!

А одного разу, коли вона вирішила суперечити йому, він дуже сильно посварився. Вона потім ще закривала на все очі, з чоловіком прожила сім років, але одного разу все-таки зважилася і пішла.

Олег спочатку чекав, думав – дружина подумає добре і повернеться, і навіть вирішив для себе, що більше не ображатиме дружину, все-таки він не правий, вона цього не заслужила. Він чекав, що вона повернеться і вибачиться, і будуть вони жити нормально, народять дитину, мабуть вже став розсудливим він і прийшло до нього розуміння сімейного життя. Але не тут було. Катя до нього не повернулася.

Катя, повернувшись у своє село до батьків, через деякий час подала на розлучення, а ще через деякий час, помирившись із Павлом, вийшла за нього заміж. Жили душа в душу. Павло виявився дбайливим і люблячим чоловіком, ніжним та добрим. Він пробачив її, подумавши, що всі молоді дівчата легковажні і вважають, що щастя в грошах, а насправді правильно кажуть – не в грошах щастя. І Катя також це зрозуміла.

Потім народилася донька, і життя стало ще кращим і веселішим.

Павло, побачивши на подвір’ї свого будинку колишнього чоловіка Катерини, не витримав. Вже когось, а Олега він не чекав тут зустріти. Йому здалося, що дружина з колишнім розмовляє лагідно. Біля воріт стоїть шикарний позашляховик, і сам Олег виглядає, як завжди респектабельно, образа застелила очі Павла. Він увійшов до будинку, закинув у сумку перші речі, що трапилися під руку, і вискочив з дому. Він вирішив виїхати із села назавжди. Його машина на той час була у ремонті, тому він і йшов пішки до траси.

Вийшовши на трасу, піднявши руку, а потім уже розмахуючи двома руками, намагався зупинити машини, що проходять, але ніхто не збирався зупинятися. Йому було все одно, в який бік він поїде. Але через деякий час він побачив, як узбіччям траси з боку села, біжить Катя і махає йому рукою. Вона поспішала, бігла. Добігши до нього, обійняла його, а він від неї ухилявся. Вона говорила крізь сльози:

– Павло, Павлику, ну куди ж ти? Мені ніхто не потрібний крім тебе. Я не люблю колишнього, ти ж знаєш про це. Павло, не їдь, не залишай мене одну. Павло, ну прошу тебе…

Але Павло не хотів слухати дружину, все намагався зловити попутку. Зрештою не витримав і швидко пішов узбіччям траси, швидко віддаляючись від дружини. Вона сіла просто на узбіччі і плакала.

В цей час під’їхав Олег, вийшов з машини і, піднявши її з землі, сказав:

– Ну ось бачиш, він покинув тебе, поїхали зі мною. Я тебе ніколи не кину і не ображу, повір мені Катю.

– Іди від мене, бачити тебе не хочу. Їдь і ніколи, чуєш, ніколи більше не повертайся.

Вона повернулась і повільно побрела узбіччям до дороги, що повертала до села. Олег ображено закрив двері машини і рушив з місця, поїхавши в той же бік, куди пішов Павло. Павло звернув увагу на машину Олега, що проскочила повз, і зупинився.

Катя, дійшовши до дороги, повернула востаннє голову в ту строну, куди пішов Павло і раптом застигла. На узбіччі вдалині швидко наближався знайомий силует. Ще не вірячи своїм очам, вона кинулася назад, назустріч йому. Павло побачив, як Катя біжить назустріч із розкинутими руками, кинувся вперед. Зустрівшись, вони міцно вчепилися одне в одного. У нього крутилось у думках:

– Який же я не розумний, мало знову не втратив мою кохану дружину. Що зі мною було, образа закрила мені очі, так не можна. Катя ні в чому не винна, я в ній ніколи не сумнівався.

– Ой, як би я жила без мого Павла, мого коханого чоловіка? Господи, дякую тобі, що ти повернув мені його. Я така щаслива з ним. Більше мені нічого не потрібно, аби мій Павлик був поряд!

Вони стояли обнявшись, а мимо пролітали машини, водії з подивом дивилися, а дехто навіть сигналив і махав рукою. А вони нічого не помічали довкола. І скільки минуло часу, вони не знали, коли раптом почули голос Іванівни, їхньої літньої сусідки, яка прийшла зустрічати внучку з автобуса, зупинка була тут же неподалік.

– Катю, Павло, ви чому так міцно тримаєте один одного? Обидва посміхаєтесь зі сльозами на очах, невже птаха щастя спіймали? Він лише раз прилітає, тримайте його міцно. Раз цей птах щастя дістався до вас – це значить ви вже більше ніколи не розлучитеся!

– А ми й не збираємося, – казала щаслива Катя, а чоловік хитав головою, погоджуючись із нею. Павло не міг говорити, переживав, що розплачеться. Так і обнявшись, вони пішли дорогою до села, що пролягало між полем та лісом. Вони тепер назавжди разом.