І якщо ось так просто дивитися правді в вічі, то моя свекруха досить таки дивовижна і рідкісна людина.

Про неї чогось недоброго я нічого не можу сказати: вона дуже добра, усміхнена, гостинна, любить та шкодує буквально всіх, кого лише може: від маленьких дітей до безпорадних літніх людей, навіть, якщо це просто чужі люди для неї.

Енергія матері мого чоловіка дуже добра та якась нескінченна: рано встає, пізно лягає спати, ніколи не сидить вона без діла жодної хвилини, постійно щось знаходить робити для користі, хоч і сама вона вже давно на пенсії.

Мама чоловіка за професією – лікар, завжди готова прибігти на допомогу до будь-кого, хто попросить, в будь-який час, ніколи грошей не бере за огляд, ніколи нікому не відмовляє, адже дуже шкодує всіх.

Загалом – хороша людина дуже моя свекруха, більше нічого мені сказати.

Але справа вся зовсім в іншому. Колись мій чоловік Павло був одружений. У першому шлюбі у нього з’явилося дві донечки, різниця у їхньому віці була всього лише один рік.

Але дружина перша його зрадила: просто зустріла іншого, багато часу вона з ним листувалася, а потім цей чоловік приїхав за нею в наше невеличке місто: мовляв, розлучайся давай швидко зі своїм чоловіком, я тебе з дочками до себе заберу, будемо разом добре жити і буде у нас щаслива сім’я.

Була тоді велика суперечка, мій чоловік дуже хвилювався за своїх рідних дочок, що вони будуть далеко від нього. Його можна зрозуміти, звісно, адже він їх батько і дуже любив своїх дітей.

Але мудра свекруха, мати мого Павла, тоді так вміло всіх заспокоїла, сказала, що навіть розлучатися потрібно з розумом і обдумавши все, все робити по-людськи, тим паче, що діти ні в чому не винні, і вони не мають відчувати якогось негативу між батьками, діти мають вірити, що все в сім’ї добре та мирно, навіть, якщо батьки разом не живуть, адже вони не можуть нічого вдіяти, коли дорослі прийняли рішення розбігтися різними дорогами життя.

Свекруха тоді ж твердо сказала Павлові, що зараз є всі засоби відеозв’язку, будеш своїх дочок хоч кожен день бачити аби бажання було, а втримати дружину в сім’ї він все одно вже не зможе, від нього вже тут нічого не залежить.

А потім Павло, через деякий час, зустрів мене, ми якийсь час спілкувалися, зустрічалися, а потім і ми одружилися з Павлом.

Я подарувала йому двійнят: наші донечка та синочок. Щиро кажучи, я ревнувала, що чоловік часто спілкується зі своїми дочками від першого шлюбу по скайпу, ну ось якесь почуття неприємне, я завжди виходила в цей час з кімнати, мені не хотілося бачити, як він щебече зі своїми дітьми, бо розумію, що то його минуле життя, коли він був щасливий, за яким сумує і яке завжди буде між нами.

Можливо, мене хтось засудить, але, думаю, більшість людей мене зрозуміють. Одні справа дивитися зі сторони, а ніша – бути на моєму місці.

А потім цікавість узяла верх над усім: я просто стала спостерігати, як спілкуються з чоловіком його дівчатка. Щиро кажучи, мені це дуже не сподобалося, вони дуже невиховані: сперечаються між собою, постійно у них там якісь непорозуміння, до дорослих жодної поваги не мають.

Коли я, випадково, іноді з’являлася на відео під час їх розмови, доньки Павла шепотілися, гримасували та хихикали собі, подивляючись в мою сторону.

Мені було ну якось дуже добре видно, що вони кепкують саме з мене і найгірше, що вони й не приховували цього.

Напевно їм мама вдома щось про мене розповідала недобре, та, судячи з усього, щось не дуже хороше, бо привітними до мене вони не були ніколи, а швидше навпаки.

Зараз моїм дітям вже 4 роки, мама Павла з трьох років бере їх влітку на свою дачу, а також дітей моєї зовиці, і все було досі добре.

Але недавно сталося щось не зовсім хороше і приємне мені.

Справа в тому, що перша дружина мого чоловіка розлучилася зі своїм другим чоловіком та збирається їхати жити назад до нашого міста, у неї тут квартира та мама з татом її тут живуть.

Мати Павла відразу зраділа, якась радісна ходить постійно, натхненна:

– Ну ось, тепер всі мої онучата будуть поряд, буду всіх своїх онуків забирати на все літо на свою дачу. Їм там всім разом буде весело і дуже цікаво! На дачі свіже повітря, фрукти і ягоди.

Я аж засмутилася. Свекруха це помітила, все зрозуміла та каже:

– Ти вже не ображайся на мене, дочко, будь ласка, діти ж є діти, вони зовсім не винні в тому, що так сталося що їх батьки тепер не живуть разом, я ж не можу відректися від будь-якого свого онука, адже вони мені всі рідні, однакові усі!

Я все розумію, але й мене зрозуміти можна – я не хочу цього спілкування, воно для моїх дітей не принесе жодного позитиву!

Мої ревнощі до дітей від першої дружини – це вторинне  в цьому випадку. Я навіть не проти, якщо чоловік буде зустрічатися з дівчатками десь окремо від нас.

Але їх невихованість не дає мені спокою. Одній вже майже десять років, інший дев’ять, а поводяться як продавчині з базару, ну от чесно, вони саме так себе і ведуть. Там зовсім ніяким нормальним вихованням і не пахне.

Мої діти ще маленькі зовсім, причому дуже тихі і спокійні, я намагалася їх гарно виховувати завжди, і я хвилююся, що їх будуть вчити чомусь недоброму у тих дітей, вони матимуть поганий приклад.

Бабуся не завжди може встежити за кожним дитям, вона тільки відвернеться, і ці дві дівчатка можуть зробити що завгодно, тим паче я не думаю, що вони слухатимуться її.

А ще навчити поганим словам, які вони постійно говорять та кажуть, що мама їм зауваження за них не робить.

Загалом, відчуваю, що на літо я не віддам своїх дітей до їх бабусі, як це робила завжди. Або за умови, що розділимо цю одну відпустку навпіл – спочатку одні, потім інші, щоб все по черзі було.

Очікую, що скаже на це свекруха та мій Павло, вони можуть мене не зрозуміти, образитися, але псувати виховання своїх дітей цими дівчатами я теж не дам, мені це зовсім не подобається.

Загалом, ця особа все життя нам зараз псує, у нас все так добре було до того, як вона знову з’явилася в нашому житті знову.

А зараз її залишив чоловік, якому набридло забезпечувати її з двома дітьми малими та чужими. Я хвилююся, що вона знову захоче повернути мого чоловіка, адже тепер вони будуть постійно спілкуватися і мій чолові не проти цього, він вважає, що так має бути, адже це все заради дітей.

Жила б там собі, в своєму місті, так ні – вона сюди їде не зрозуміло для чого. У мене слів не вистачає тепер, щоб все це описати. Я не знаю, що мені робити далі. Хіба це так добре?

Як можна мені зробити так, щоб чоловік не спілкувався з попередньою дружиною?

Фото ілюстративне.

Джерело