– Захаре, а де гроші? Я ж ще кілька днів тому тут їх бачила? – здивовано запитала я у чоловіка, не виявивши достатньо великої суми у нашому сховку.

Ми з чоловіком разом вже три роки, і з самого початку ми домовилися, що будемо вести спільний бюджет, тобто, щось витрачаємо, щось відкладаємо, але всі гроші до купи, і про всі витрати і покупки домовляємося наперед.

Я вважаю такий сценарій сімейного життя нормальним. Мої батьки 30 років так прожили, і досі разом спільно приймають рішення щодо грошей, та живуть за таким принципом доволі щасливо.

Останнім часом мені довелося багато працювати, бо я планувала до Нового року великі витрати: хотіла трохи оновити свій гардероб і зробити на кухні ремонт.

Ремонт кухні

Я порахувала, що на оновлення гардеробу треба буде мінімум тисяч двадцять, бо я хотіла нову зимову куртку, нові чоботи, сумку, щось з одягу і білизни. Я дозволяю собі такий шопінг-оновлення гардеробу десь раз на два роки, коли те, що я носила уже стає старим і не модним.

А на кухні просто треба було зробити хоч невеликий косметичний ремонт, бо вигляд її мені давно перестав подобатись. Цю квартиру мені переписала моя бабуся, і я їй вдячна за те, що у нас з чоловіком є окреме житло, але квартира потребувала ремонту, і першим ділом я вирішила взятися за кухню.

Ремонт кухні

Чоловік добре знав про всі мої плани і не мав нічого проти. Тож ми домовилися, що останні кілька місяців витрачаємо по мінімуму, а решта все відкладаємо у сховок.

Я підрахувала, що до листопада ми маємо разом назбирати необхідну суму. Щоправда, зараз я отримую зарплату вдвічі більшу, ніж мій чоловік, до того ж, я працюю понаднормово, аби лише здійснити свій план.

І тут я відкриваю сховок, а грошей немає.

– Захаре, а де гроші? – питаю.

– Ну чого ти кричиш? Я мамі їх віддав, – спокійно, без зайвих докорів сумління, каже мені чоловік.

– Як мамі? А чому ти мені нічого не сказав? – здивовано перепитала я.

– Тому що був екстренний випадок. Мамі вони на лікування знадобилися, не було часу з тобою радитися. Ти ж постійно на роботі зайнята, і ніколи від мене слухавку не береш.

– Захаре, це не виправдання. Ми ж домовилися, що про всі витрати, а особливо великі, ми приймаємо рішення разом. Як ти міг? Мова йде про 70 тисяч гривень.

Чоловік в цей час спокійно дивився телевізор, і не звертав увагу на мої звинувачення.

– Тобі гроші важливіші, чи здоров’я моєї мами? Не думав я, що ти така меркантильна.

Після цих слів чоловіка вже мені стало стало соромно і я задумалася. А й справді, якщо свекрусі раптово стало зле, то треба було її якось рятувати.

Я заспокоїлася, хоч це мені і непросто було зробити, відтермінувала свої плани з ремонтом кухні на весну, навіть подумала, що так буде зручніше. А щодо курточки і чобіт, то я вирішила, що куплю собі обновки з найближчої зарплати, головне, щоб свекруха одужала.

Ремонт кухні

Звичайно, що мені захотілося провідати свекруху, і я запропонувала чоловікові, щоб ми разом поїхали до неї. Захар відмовився, сказав, що не варто маму турбувати, їй відпочити треба.

А я заспокоїтися не могла, тому сама поїхала до свекрухи, нічого не сказавши своєму чоловікові про це.

І яким же було моє здивування, коли мені відчинила двері свекруха, яка мала просто сяючий вигляд. На хвору людину вона аж ніяк не була схожою.

Мама чоловіка явно не чекала мене, тому не знала, чи запрошувати мене до себе в квартиру, чи зачинити переді мною двері.

Насправді, краще б вона зробила друге. Бо коли я таки зайшла до неї в квартиру, то ледь не впала – у помешканні свекрухи активно робився ремонт, і не лише на кухні, а у всій квартирі.

Сказати, що мене це приголомшило, це нічого не сказати. Я не втрималася і сказала свекрусі все, що я про це думаю. Вона відразу набрала свого сина, і Захар примчав за 20 хвилин.

Замість того, щоб вибачитися, вони обоє мене ще й винною зробили, що я жадібна і не вмію цінувати те, що маю.

– Я тобі віддала найцінніше – свого синочка, а ти мені грошей на ремонт шкодуєш? А хто мені допоможе як не єдиний син? Будеш мати дітей, сама колись зрозумієш, – стала зламувати руки свекруха, всім єством показуючи, яка вона нещасна.

– Буду мати дітей, але не з вашим сином. Я на розлучення подаю. Живіть собі тепер удвох в своїй відремонтованій за мої гроші квартирі, – заявила я.

– Що ти таке верзеш? Ти що, розлучишся зі мною через якісь там папірці, які у нас пилилися в шухляді? – звинувачувально запитав мене чоловік.

– Не через папірці, а через брехню, а це різні речі. Ти міг все зі мною обговорити, і можливо, я б погодилася, але ви з мамою вирішили мене обдурити, то живіть тепер самі.

А як ви вважаєте? Я правильно зробила? Чи треба було вибачити і забути все?

Просто я така людина, яка не терпить брехні. Вважаю. що домовитися можна про все, а брехати не треба ніколи. Як думаєте?

Спеціально для Українці Сьогодні.